Юліан Нестайко і Віденська сотня УСС

На світлині – дядько класика української дитячої літератури Всеволода Нестайка. Бойовий командир УСС поручник Юліан Нестайко. Звісно, що Всеволод чудово знав історію рідного брата свого батька – Зенона. Знав, що обидва Нестайки пішли добровольцями до УСС і пройшли всю визвольну війну, включно із боями проти білих та червоних московитів. Що обоє загинули у боротьбі з окупантами.

 
 Юліан Нестайко
 фотоархів Леґіону Українських Січових Стрільців

Поручник Юліан Нестайко народився 28 серпня 1887 року в Чернелиці Городенківського повіту. Тепер це громада Коломийського району на Івано-Франківщині. Син священника. Брати Нестайки мали старшу сестру Софію. Батько Денис у Чернелиці, де мав призначену парафію, започаткував культурно-освітню працю – заснував читальню "Просвіти", Братство тверезості й церковний хор, який сам навчав. Також багато уваги приділяв вихованню дітей та молоді.

Юліан – випускник гімназії в місті Бучач. У 1911-1914 роках навчався в греко-католицькій семінарії Станиславова, тепер Івано-Франківська. "Абсольвент теольоґії", тобто здобув вищу теологічну освіту. Окрім рідної української вільно володів польською, німецькою мовами, а також…. хорватською. Однаково вправно їздив верхи на коні, на "моторі і колесі", тобто на мотоциклі та велосипеді. Співав та грав на гітарі.

 
Брати Нестайки. Юліан (зліва) та Зенон, батько Всеволода

До УСС зголосився в листопаді 1914 року у Відні. Вже мав базову військову підготовку, яку пройшов п'ятьма роками раніше в австро-угорському війську. Ще в січні 1910 року іменований вістуном, а в серпні – старшим десятником. Первинне офіцерське знання, згідно із спогадами коменданта УСС Михайла Галущинського, отримав за рішенням української Бойової Управи 21 грудня 1914 року. "З рівночасним приділенням його до кадри [УСС] з функцією інструктаційного четаря Instruktionsoffizier".

 
Віденська сотня УСС. Юліан Нестайко стоїть першим - перед лавами добровольців
 фотоархів Леґіону Українських Січових Стрільців

На фронт вийшов 10 листопада 1915 року, як командир сотні УСС. За твердженням Осипа Думіна Юліан працював в коші УСС разом із Никифором Гірняком, Теодором Рожанковським, Михайлом Волошином, Михайлом Гнатюком та Ярославом Індишевським.

На світлинах фотоархіву Леґіону Українських Січових Стрільців, які вивів у публічний простір Василь Лопух, зображено сотню УСС – це українські добровольці з Відня, яких Нестайко повів до Легіону, щоб боротись за самостійну Україну. На фронті командував сотнею 3-го куреня, який розгортався в складі добровольчого полку УСС.

 
Віденська сотня УСС. Юліан Нестайко стоїть крайнім зліва у першій лаві (без кріса)
 фотоархів Леґіону Українських Січових Стрільців

У липні 1915 року отримав чергове офіцерське звання. Вістник Союза визволення України тоді написав: "Начальна Команда Армії іменувала… четарями (поручниками) Івана Каратницького, Дмитра Кравса, Северина Левицького, Івана Ногайла, Юлія Нестайка…"

Австрійське командування, попри старання українських провідників, відмовилось від планів подальшого розгортання українського полку. "Третій курінь розв'язано 28 жовтня [1915 року] в Маловодих. Сотню Нестайка приділено до І-го куреня". У той час стрілецький полк УСС мав понад 1700 вояків. Зокрема на фронті та 32 старншин, серед яких був і Нестайко та 1250 стрільців.

 
Віденська сотня УСС. На чолі колони - Никифор Гірняк. Юліан Нестайко стоїть першим в першій лаві, з офіцерською шаблеою (по його праву руку - хорунжий з прапором)
 фотоархів Леґіону Українських Січових Стрільців

Після тяжких боїв на горі Лисоня в серпні-вересня 1916 року Юліан Нестайко залишився в бойовому складі. Наказ по "Українському Леґіону" від 10-го вересня реорганізовував структуру полку: "З нинішнім днем твориться сотню 3-тю і 7-му. Командантом 3-ої сотні є п. чет. Нестайко, а командантом 7-ої сотні п. чет. [Осип] Навроцький (до покінчення рахунків веде сю сотню чет. Дідушок). З похідної сотні, яка нині прибула в поле, приділюється до 1-го куреня чет. Нестайка як команданта 3-ої сотні і 80 людей, а до 2-го куреня 118 людей".

 
В окопах на фронті. Юліан Нестайко сидить в центрі світлини у штатній куртці австрійського кавалериста
фотоархів Леґіону Українських Січових Стрільців

Один із творів Листопадового Чину в Галичині у 1918 році. Начальник Бучацького повітового відділу державної жандармерії ЗУНР. У подальшому відбув на фронт в складі УГА. "Був в Чотирикутнику Смерти і тут в лютім 1920 р. в Бершаді помер на тиф". Брат Зенон Нестайко, який воював у 3-й сотні УСС, теж пішов з УГА в Наддніпрянщину, знищений чекістами у 1933 році.

Юрій Бутусов: Пам'яті Сергія "Борцухи"

На війні загинув Сергій "Борцуха" - боєць групи снайперів "Тенгрі" ГУР МО, який у перші дні великого вторгнення на велосипеді з гранатометом РПГ-7 та трьома пострілами до нього вирушив зупиняти російські бронетанкові колони, що рвались на Ірпінь.

Юрій Рудницький: Самореабілітація полковника. Враження й нотатки читача

У 1928 році полковник Січових стрільців Євген Коновалець видав брошуру "Причинки до історії української революції". Всупереч назві, брошура мало схожа на нотатки чи роздуми з приводу всього спектру історії визвольної боротьби 1917-1921 рр. Радше маємо справу з прагненням її автора пояснити позицію і свою, і "січовиків" у різні періоди - Центральної Ради, Української Держави і Директорії.

Олексій Мустафін: Руйнівник системи. Іполіто Ірігоєн на чолі аргентинських радикалів

Історію держав Латинської Америки по інший бік Атлантики звикли сприймати як "вічне повторення", що нібито ніяк не дозволяє їм позбутися статусу периферії індустріального (а тепер вже й постіндустріального) світу. При цьому відмінностям між країнами регіону – а йдеться про величезний простір від Каліфорнії до мису Горн, який може вмістити кілька інших континентів, – уваги приділяють набагато менше. Для багатьох стає справжнім відкриттям, що, скажімо, Аргентина на початку XX сторіччя входила до першої "десятки" держав з найвищим рівнем доходів на душу населення.

Юрій Юзич: Козацький хрест і тризуб на могилі вояка Армії УНР у Франції

Могила 16-літнього вояка Армії УНР із Харківщини. Одного із сотень, долі яких переважно невідомі. Павло Роговий захищав Україну в складі 2-го Запорозького полку під командуванням Петра Болбочана, а згодом – у 1920 році – вже ройовим в складі 6-ї Січової дивізії під командуванням Марка Безручка допоміг врятувати Польщу від московської окупації. Як і тисячі вояків Армії УНР вірив, що поляки допоможуть відвоювати Україну.