Національний музей історії України отримав у дарунок меч початку ХІ століття

Національний музей історії України отримав у подарунок древній меч, який датується другою половиною ХХ – початком ХІ століття.

Про це інформує Національний музей історії України.

Древній меч, випадково знайдений під Радомишлем, та дві сокири передали музею Віктор Мощенко та його донька Наталія.  Саме такими мечами були озброєні варязькі дружини київських князів. Слов'янське плем'я древлян мешкало на Лівобережному Поліссі. Це була самостійна держава з розвинутою економікою, князівською владою та укріпленими містами, такими як Іскоростень (сучасний Коростень) Вручій (зараз – Овруч), Малин, Мическ та Микгород. Сьогодні Микгород називається Радомишлем, саме біля нього і трапилася ця знахідка.

"Попри погану збереженість клинка, він буде достойним експонатом в експозиції музею. По-перше, цей меч знайдений з бутероллю (закінченням піхов), що трапляється нечасто. Бутероль бронзова та декорована срібною інкрустацією. Також на диво добре збереглися закінчення руків'я та перехрестя. На мечах такого типу вони завжди орнаментовані, кожного разу це інший, відмінний декор. Судячи з того, що я бачу, тут йдеться про хрести та плакування сріблом і міддю", - розповів реставратор музею Юрій Бут.

Після закріплення на київських пагорбах та встановлення контролю над Середнім Подніпров'ям скандинавські загони почали експансію в древлянські землі. 884 року київський князь Олег здійснив перший похід на древлян. Його наступник, Ігор, продовжував ці напади і навіть загинув під час збирання данини з древлян, а точніше – був страчений, коли вони зненацька захопили його та прив'язавши до двох нагнутих дерев, роздерли на дві частини. Остаточно древляни були підкорені лише 946 року Ольгою, яка вщент спалила їх столицю – Іскоростень.

Цікаво, що землі колишнього древлянського князівства з ХІІ століття належали Десятинній церкві, підмурки якої розташовані на території Національного музею історії України.

"Це унікальний випадок, коли ми точно знаємо місце, де було знайдено цей артефакт. Те, що він був з піхвами, дозволяє припустити, що це меч з поховання. Не виключно, що ми маємо справу з розореним курганом. У мене вже є домовленість з Інститутом археології про спільне обстеження цього місця, що ми плануємо здійснити найближчим часом", - акцентує археолог Сергій Діденко.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.