Вийшла книга "Щоденник Катерини Савенко" — записи мешканки Маріуполя про облогу міста

В українських книгарнях з’явився "Щоденник Катерини Савенко" — документальне видання, створене на основі особистого щоденника загиблої мешканки Маріуполя, який вона вела під час російської облоги міста в лютому і березні 2022 року із передмовами Олександри Матвійчук і Антона Дробовича.

42-річна Катерина Савенко була матір'ю, дружиною, працівницею металургійного підприємства і мешканкою Маріуполя. Вона почала вести щоденник 24 лютого 2022 року, у день початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. У 34 записах Катерина фіксувала життя своєї родини, сусідів і міста під час облоги Маріуполя. Водночас щоденник зберігає і моменти повсякденного життя та людяність у надзвичайних умовах.

"Мама до останнього хотіла, щоб світ дізнався, що насправді відбувалося в Маріуполі. Вона вела ці записи серед обстрілів, страху й невідомості, але навіть тоді думала не лише про себе — вона хотіла зберегти правду про людей, які переживали облогу. Для нашої родини ця книга — можливість виконати її прохання і зробити так, щоб її голос продовжував звучати", — поділилася донька Катерини Савенко Надія Савенко.

Записи Катерина почала вести російською мовою — саме так, як говорила у повсякденному житті. Але згодом перейшла на українську. Для друку весь текст було перекладено українською мовою.

29 березня 2022 року внаслідок обстрілу загинув чоловік Катерини — Віталій. Сама жінка отримала важкі поранення і потрапила до лікарні. Вцілілою рукою Катерина написала в телефоні прохання до доньки врятувати щоденник. 2 квітня внаслідок обстрілів у лікарні сталася пожежа. Катерина змогла вибратися з охопленої вогнем будівлі. 4 квітня 2022 року вона померла на руках у матері в підвалі її будинку.

Родина зберегла записи Катерини, які згодом передали Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. Ці записи стали основою книги. У 2024 році щоденник був уперше оприлюднений онлайн на сайті музею "Голоси Мирних". А 6 липня 2026 року — вийшов у повній версії окремою книжкою українською мовою — за ініціативи й підтримки Фонду Ріната Ахметова, Музею "Голоси Мирних" та Групи Метінвест.

"Музей "Голоси Мирних" працює зі свідченнями цивільних, бо саме вони зберігають досвід війни. Щоденник Катерини Савенко є особливим для нашого архіву: він був написаний під час облоги, у реальному часі, без знання фіналу. Видання книги дозволяє цьому свідченню вийти за межі архіву й стати частиною суспільної пам'яті про Маріуполь. Не лише в Україні, але й у світі. Вже зараз ми в Фонді працюємо над виданням Щоденника Катерини закордоном. Наша мета — щоб цей щоденник став світовим свідченням про цю війну, як щоденник Анни Франк — про Другу Світову", — зазначає Наталія Ємченко, Голова наглядової ради Фонду Ріната Ахметова.

Над книжкою працювали історики, правозахисники та редактори, щоб зберегти документальну точність тексту й водночас не заглушити голос його авторки. Передмови до книги написали Олександра Матвійчук, правозахисниця та лауреатка Нобелівської премії миру 2022 року, та Антон Дробович, колишній голова Українського інституту національної пам'яті. Історичний редактор видання — Євген Монастирський, аспірант кафедри історії Гарвардського університету, викладач Київської школи економіки. Ілюстрації — Антона Логова.

Більше про "Щоденник Катерини Савенко", історію його створення та новини проєкту — в офіційних соцмережах: Facebook, Instagram і TikTok. Офіційна сторінка проєкту. Придбати книгу можна на сайті видавництва ІРІО, а також у найбільших книжкових мережах України.

 

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.