Вийшла книга "Щоденник Катерини Савенко" — записи мешканки Маріуполя про облогу міста

В українських книгарнях з’явився "Щоденник Катерини Савенко" — документальне видання, створене на основі особистого щоденника загиблої мешканки Маріуполя, який вона вела під час російської облоги міста в лютому і березні 2022 року із передмовами Олександри Матвійчук і Антона Дробовича.

42-річна Катерина Савенко була матір'ю, дружиною, працівницею металургійного підприємства і мешканкою Маріуполя. Вона почала вести щоденник 24 лютого 2022 року, у день початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. У 34 записах Катерина фіксувала життя своєї родини, сусідів і міста під час облоги Маріуполя. Водночас щоденник зберігає і моменти повсякденного життя та людяність у надзвичайних умовах.

"Мама до останнього хотіла, щоб світ дізнався, що насправді відбувалося в Маріуполі. Вона вела ці записи серед обстрілів, страху й невідомості, але навіть тоді думала не лише про себе — вона хотіла зберегти правду про людей, які переживали облогу. Для нашої родини ця книга — можливість виконати її прохання і зробити так, щоб її голос продовжував звучати", — поділилася донька Катерини Савенко Надія Савенко.

Записи Катерина почала вести російською мовою — саме так, як говорила у повсякденному житті. Але згодом перейшла на українську. Для друку весь текст було перекладено українською мовою.

29 березня 2022 року внаслідок обстрілу загинув чоловік Катерини — Віталій. Сама жінка отримала важкі поранення і потрапила до лікарні. Вцілілою рукою Катерина написала в телефоні прохання до доньки врятувати щоденник. 2 квітня внаслідок обстрілів у лікарні сталася пожежа. Катерина змогла вибратися з охопленої вогнем будівлі. 4 квітня 2022 року вона померла на руках у матері в підвалі її будинку.

Родина зберегла записи Катерини, які згодом передали Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. Ці записи стали основою книги. У 2024 році щоденник був уперше оприлюднений онлайн на сайті музею "Голоси Мирних". А 6 липня 2026 року — вийшов у повній версії окремою книжкою українською мовою — за ініціативи й підтримки Фонду Ріната Ахметова, Музею "Голоси Мирних" та Групи Метінвест.

"Музей "Голоси Мирних" працює зі свідченнями цивільних, бо саме вони зберігають досвід війни. Щоденник Катерини Савенко є особливим для нашого архіву: він був написаний під час облоги, у реальному часі, без знання фіналу. Видання книги дозволяє цьому свідченню вийти за межі архіву й стати частиною суспільної пам'яті про Маріуполь. Не лише в Україні, але й у світі. Вже зараз ми в Фонді працюємо над виданням Щоденника Катерини закордоном. Наша мета — щоб цей щоденник став світовим свідченням про цю війну, як щоденник Анни Франк — про Другу Світову", — зазначає Наталія Ємченко, Голова наглядової ради Фонду Ріната Ахметова.

Над книжкою працювали історики, правозахисники та редактори, щоб зберегти документальну точність тексту й водночас не заглушити голос його авторки. Передмови до книги написали Олександра Матвійчук, правозахисниця та лауреатка Нобелівської премії миру 2022 року, та Антон Дробович, колишній голова Українського інституту національної пам'яті. Історичний редактор видання — Євген Монастирський, аспірант кафедри історії Гарвардського університету, викладач Київської школи економіки. Ілюстрації — Антона Логова.

Більше про "Щоденник Катерини Савенко", історію його створення та новини проєкту — в офіційних соцмережах: Facebook, Instagram і TikTok. Офіційна сторінка проєкту. Придбати книгу можна на сайті видавництва ІРІО, а також у найбільших книжкових мережах України.

 

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".

Перший з українців у США, який став професором університету і доктором філософії

У списку "українських антирадянських діячів в Америці", складеному органами одпу срср у 1929 році, під номером 24 значиться Олександр Неприцький-Грановський. На той час він був першим із українців у США, хто здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук і звання професора американського університету. Таких, як він – успішних, авторитетних, перспективних діячів, – чекісти ставили на оперативний облік, збирали на них досьє і з урахуванням отриманої інформації приймали рішення, що з ними робити далі.

Голодомор у житті та творчості художника Михайла Дмитренка

Михайло Дмитренко пережив Голодомор і одним із перших відобразив у творчості цей катастрофічний для українців досвід – результат злочину комуністичного режиму з центром у Москві. Найвідомішим твором Дмитренка на тему української трагедії у 1932–1933 рр. є картина "1933", написана в 1963-му до 30-х роковин Голодомору.