Спецпроект

На юридичному факультеті Київського університету розвели русофобію та поганство

"Русский язык формировался в тесной связи с языками угро-финских народов. Он является очень убогим, и нехватка лексикона компенсируется нецензурной лексикой. В то же время украинский язык в любом селе, не зацепленном русификацией, поражает своим богатством и красотою".

Це не цитата з маргінальної ксенофобської газети. Це, якщо повірити авторові московського агентства "Регнум", - цитата з нового навчального посібника "Історія українського права", який вийшов на початку навчального року за редакцією декана юрфаку ім. Т.Г. Шевченка Івана Гриценка та його колег (І.А.Безклубий, О.О.Шевченко та ін.). 

У підручнику з правознавства чимало уваги приділено антропології, генетиці, етноісторії та іншим наукам та дисциплінам, доволі далеким від юриспруденції - "Ученые утверждают, что украинцы в корне отличаются от русских в генетическом, антропологическом, языковом, культурно-бытовом и духовном вопросах", "Стремление к порядку является этногенетической чертой украинской нации" тощо.

Над недолугою книжкою можна було б посміятись, якби не наукові регалії та високі посади її авторів. І реальна можливість впливу авторів цих перлів на студентські мізки.

Врешті, продовження, можна припустити, в цієї історії буде - за даними видання, декан Гриценко запросив на свою кафедру засновницю Об'єднання Рідновірів України, доктора філософських наук Галину Лозко. Вона ж - "волхвиня Зореслава". Вона ж - дослідниця і перекладачка "Велесової книги", яку вважає оригінальною слов'янською пам'яткою, а не підробкою - як більшість серьйозних науковців.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.