Спецпроект

Митці-провокатори освятили в Києво-Печерській лаврі ікону Сталіна

31 жовтня українські та російські художники з арт-групи А.К.Т. і "Крадений хліб" пройшлися ходою по території Києво-Печерської лаври. Чому саме 31-го? Бо в цей день у 1961 році тіло колишнього вождя винесли з мавзолею.

31 жовтня українські та російські художники з арт-групи А.К.Т. і "Крадений хліб" пройшлися ходою по території Києво-Печерської лаври. У руках тримали ікону із зображенням Сталіна, узяли участь у богослужінні.

Мистецька акція була протестом проти зрощення державного апарату з церквою.

- Ми думали, у храмі нас під різними приводами не допустять до освячення ікони. Утім ми швидко знайшли спільну мову та порозуміння із присутніми. І нас таки пропустили до свічок і лампадок, - говорить російський художник Алекс Часовський.

"Зараз серед релігійних фанатиків у ходу ікони Сталіна та Гітлера. А зображення кривавого царя Миколи ІІ взагалі широко використовують", - додає Часовський.

Публіка практично не помічала екзотичної ікони або ж приймала її як належне, свідчать учасники акції. Туристи дивувалися, деякі просили сфотографуватися.

Відстоявши недільне богослужіння, художники поставили свічку за упокій душі прем'єра Росії Володимира Путіна.

- Багато хто із православної публіки приєдналися до нас. Співали псалми і запалювали свічки за упокій наших ворогів.

Ікону Сталіна залишили у ванній для перемішування бетону при виході з лаври.

— Під кінець навколо нас почали скупчуватися якісь люди, схожі на працівників служби безпеки. Але побити нас так і не встигли, — говорить Часовський.

Джерело: Gazeta.ua

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.