Спецпроект

Львівська влада вшанує пам'ять студентів, розстріляних комуністами

Львівська облрада прийняла рішення про відзначення Дня пам'яті українських студентів, розстріляних комуністичним режимом у результаті "Процесу 59-ти" в 1941 році.

 За це рішення проголосували 82 депутати на сесії 9 листопада, повідомляє ЗІК.

Зокрема, депутати визначили 17 січня 2011 року Днем пам'яті за українськими студентами, розстріляними радянським комуністичним режимом у результаті «Процесу 59-ти» в 1941 році та доручили Львівській ОДА провести низку заходів:

- провести у цей день панахиду та урочисте покладання квітів до пам'ятної дошки на будинку Меморіалу "Тюрма на Лонцького",

- підготувати у Львівському історичному музеї та бібліотеках області експозиції, присвячені "Процесу 59-ти",

- забезпечити проведення тематичних науково-практичних конференцій, круглих столів та висвітлення процесу у ЗМІ.

У 2011 році виповнюється 70-та річниця від часу проведення у Львові "Процесу 59-ти" (або "Процесу другої екзекутиви ОУН").

Цей гучний політичний судовий процес відбувся у Львові 17-19 січня 1941 року над 59 молодими українцями, переважно студентами львівських вишів. Комуністичний режим обвинувачував їх в антирадянській діяльності та у приналежності до ОУН.

Підсудними були 37 юнаків та 22 дівчини, віком від 16 до 30 років - студенти Львівського університету, медичного та політехнічного інститутів, учні шкіл та гімназій Львова. Серед них був майбутній командувач УПА-Північ Дмитро Клячківський ("Клим Савур").

У результаті обвинувального вироку 19 студентів було розстріляно, 24 отримали по 10 років ув'язнення, 15 осіб отримали від 4 до 8 років тюрми.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.