Спецпроект

Помер Василь Барладяну-Бирладник

В Одесі пішов із життя відомий мистецтвознавець, дослідник болгарської та румунської культури, учасник дисидентського руху Василь Барладяну.

Василь Володимирович народився 23 серпня 1942 року в Молдові, над Дністром, в українському селі Шибка Григоріопольського р-ну. Помер 3 грудня 2010 року в м. Одеса.

 

Батько його був репресований як син ґенерал-хорунжого Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка і загинув на уранових рудниках у Монголії.

1964-го закінчив Одеську школу військових кореспондентів, 1970 р. - факультет російської філології Одеського університету. Як історик мистецтв, у 1966-1969 рр. практикувався в музеях Москви, Ленінграда, Західної України, в Празькій національній галереї. 1971-72 рр. вивчав румуністику й болгаристику в Бухарестському та Софійському університетах. Опрацював колосальну літературу, мав феноменальну пам’ять, здобув енциклопедичні знання.

Вірші російською мовою публікувалися з 1960 р., з 1965 - тільки українською. Перехід на рідну мову призвів до творчого вибуху, що вилився у збірку "Ший, дружино, швидше прапор".

Під псевдонімом Ян Друбала пише для самвидаву статті з історії національного питання в Російській імперії та в СРСР, підтримує зв'язки з багатьма дисидентами й патріотами, зокрема, з Ніною Строкатою-Караванською.

Переслідування В. Барладяну за патріотичні й наукові переконання розпочалися в травні 1972. На допиті в КГБ 28 січня 1974 року його звинуватили в українському націоналізмі. 11 березня виключений з КПРС, 5 травня звільнений з роботи в Одеському університеті "без права працювати в ідеологічній сфері", тобто в науковій і викладацькій. Потім звільняють з Музею народної архітектури й побуту в Києві.

Заарештований Одеською прокуратурою 2 березня 1977 року. Засуджений на 3 роки позбавлення волі в таборах загального режиму за ст. 187-1 КК УРСР ("наклепи на радянський державний і суспільний лад"). До звинувачення долучили також наукові праці, чернетки. Барладяну не визнав себе злочинцем. Друзів і родичів на суд не допустили.

Василя Барладяну утримували в таборі ОР-318/76 (с. Полиці Володимирецького р-ну Рівненської обл.), де він працював у кам'яному кар'єрі. Півроку провів у штрафному ізоляторі (карцері). Загалом за три роки голодував 13 місяців і 17 діб. У неволі написав збірку віршів "Між людством і самотністю", два цикли оповідань - "Скрижалі мага" та "Уроки історії", а також декілька статей з викриттям радянського режиму. Вони вийшли в Парижі в 1979-му під загальною назвою "Лихо з розуму".

За три дні до закінчення терміну, 29 лютого 1980 року, В. Барладяну був вивезений у Рівненський слідчий ізолятор, де проти нього було сфабриковано нову "справу" і він був засуджений за тією ж статтею ще на 3 роки позбавлення волі.

Від 4 листопада 1980 року Барладяну утримували в таборі № 28 у м. Сніжне, з 17 січня 1981 - в таборі № 82 у с. Гостре Червоноармійського р-ну Донецької обл.

Звільнений 28 лютого 1983-го. Працював в Одесі електромонтером. Написав повість "В дорозі до матері", історичну драму "Овідій", збірку віршів "До Оксани", а також низку статей з питань історії української культури.

З початком "перебудови" Василь Барладяну знову активно включається в правозахисну і національно-визвольну боротьбу. У вересні 1987 р. Барладяну увійшов до редакції відновленого В.Чорноволом у серпні журналу "Український вісник", був членом редколегій журналів "Кафедра" і "Українські перспективи", де опублікував низку статей.

1992-го В. Барладяну повернувся до викладацької роботи в Одеському університеті. 

Член Спілки письменників і Спілки журналістів України. Указом Президента України від 26 листопада 2005 року нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.

Як у Харкові встановлювали (та руйнували) пам’ятник УПА

1992 рік. У харківському Молодіжному парку, поруч із хрестом пам'яті жертв Голодомору установлюють перший на Лівобережжі пам'ятний знак воїнам УПА. У день відкриття біля знаку стоїть почесна варта курсантів кількох училищ. Церемонія починається молебнем за участі священників УАПЦ та УГКЦ. За кілька років пам'ятний знак стане мішенню понад сотні актів вандалізму: його засипатимуть сміттям, руйнуватимуть, намагатимуться "обміняти" на пам'ятник лєніну, а згодом — украдуть.

Дівчата під Крутами: ким були перші доброволиці УНР

29 січня Україна вшановує полеглих у бою під Крутами. У 1918 році чотири сотні юнаків-курсантів першої української військової школи та збірна сотня студентів і гімназистів затримали просування до Києва регулярної більшовицької армії, яка переважала українську у понад 10 разів. Зі спогадів одного із гімназистів, ройового студентської сотні Левка Лукасевича, стало відомо, що на фронті разом із чоловіками були і дівчата.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.