Спецпроект

Ветерани нагадали Путіну, що половину радянських фронтів очолювали українці

"Ми далекі від думки, що цього хотів Путін…Мабуть, ці слова злетіли з вуст керівника сусідньої братньої держави без наміру завдати болю".

Говорити про те, що Росія і без України виграла б Велику вітчизняну війну – означає образити пам’ять загиблих.

Про це йдеться у відкритому листі глави Української спілки ветеранів Афганістану Сергія Червонописького, глави Міжнародного українського союзу учасників війни Володимира Воронова та глави Української спілки в`язнів-жертв нацизму Маркіяна Демидова у відповідь на висловлювання прем’єра РФ Володимира Путіна.

"Ми далекі від думки, що цього хотів Путін…Мабуть, ці слова злетіли з вуст керівника сусідньої братньої держави без наміру завдати болю нам, ветеранам, без наміру принизити або образити дружню Україну", - зазначили вони.

Ветерани нагадали про величезну жертовність України, яка послала на фронти для боротьби з фашистами більш як 6 мільйонів солдат і офіцерів, половина з яких загинули. Також стали жертвами фашизму 4 мільйони мирних громадян України.

Крім того, вони зазначили, що з 15 фронтів, що діяли під час війни, більше половини були очолені маршалами та генералами, українцями за походженням.

У листі також підкреслюється, що ветерани горді високою оцінкою світового співтовариства ролі України в перемозі над фашизмом:

"Адже саме вагомий внесок України у перемогу над фашизмом став запорукою того, що Україна увійшла до числа країн-засновниць ООН і активно брала участь в найперших переговорах на цю тему під час розробки механізму недопущення світових воєн".

Активісти ветеранського руху також нагадують, що після війни "не ділили перемогу ", а кожен п'ятий український солдат із 11 500 воїнів був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (2069 чоловік), кожен третій з 104 - двічі Героєм Радянського Союзу (29 осіб) , серед трьох тричі удостоєних цього звання - українець Іван Кожедуб.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.