Спецпроект

Не стало Михайлини Коцюбинської...

7 січня 2010 р. пішла у засвіти відомий літературознавець, критик, есеїст, активна учасниця шістдесятницького руху Михайлина Хомівна Коцюбинська.

Племінниця письменника Михайла Коцюбинського. Народилась 18 грудня 1931 р. у Києві. Після закінчення філологічного факультету КДУ працювала в Інституті літератури ім.Т Шевченка АН УРСР. Входила до Клубу творчої молоді.

1966 р. після спроб захистити заарештованих друзів - виключення з партії і вигнання з роботи. Понад рік - безробітна. Згодом вдалося влаштуватися редактором у видавництво "Вища школа", де пропрацювала 18 років.

1972 р., після другої хвилі арештів інакодумців, - піддавалася допитам і обшукам. КГБ намагався змусити її написати чи підписати публічне каяття. Погрожували відібрати дитину...

Під час перебудови повертається в літературу. 1990 р. вишла друком написана ще в кінці 60-х моноґрафія "Етюди про поетику Шевченка", а згодом - ще кілька книг - критики та спогади "Мої обрії" (у двох томах).

Очолювала редакційну групу, яка підготувала до друку і видала багатотомне наукове зібрання творів Василя Стуса.

Почесний доктор Національного університету "Києво-Могилянська академія".  

Про місце прощання і час похорону на Байковому кладовищі повідомимо пізніше.

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.