Спецпроект

Не стало Михайлини Коцюбинської...

7 січня 2010 р. пішла у засвіти відомий літературознавець, критик, есеїст, активна учасниця шістдесятницького руху Михайлина Хомівна Коцюбинська.

Племінниця письменника Михайла Коцюбинського. Народилась 18 грудня 1931 р. у Києві. Після закінчення філологічного факультету КДУ працювала в Інституті літератури ім.Т Шевченка АН УРСР. Входила до Клубу творчої молоді.

1966 р. після спроб захистити заарештованих друзів - виключення з партії і вигнання з роботи. Понад рік - безробітна. Згодом вдалося влаштуватися редактором у видавництво "Вища школа", де пропрацювала 18 років.

1972 р., після другої хвилі арештів інакодумців, - піддавалася допитам і обшукам. КГБ намагався змусити її написати чи підписати публічне каяття. Погрожували відібрати дитину...

Під час перебудови повертається в літературу. 1990 р. вишла друком написана ще в кінці 60-х моноґрафія "Етюди про поетику Шевченка", а згодом - ще кілька книг - критики та спогади "Мої обрії" (у двох томах).

Очолювала редакційну групу, яка підготувала до друку і видала багатотомне наукове зібрання творів Василя Стуса.

Почесний доктор Національного університету "Києво-Могилянська академія".  

Про місце прощання і час похорону на Байковому кладовищі повідомимо пізніше.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".