Спецпроект

Керівник українського загону оборони Вільнюса протестує проти шенгенських віз

Один із співкерівників Українського студентського загону, який обороняв Вільнюс від нападу радянських військ у січні 1991 року, Микола Поліщук відмовився їхати на ювілейні заходи у Литві на знак протесту проти візової політики Євросоюзу.

Про це Поліщук повідомив у своєму блозі.

"Я вирішив знехтувати запрошенням голови Сойму Литовської Республіки п. Ірени Дягутене відвідати Вільнюс, яке я отримав як один із колишніх співкерівників Українського студентського загону підтримки Литви і учасник охорони вищепойменованого Сойму.

На сьогоднішній день для мене є неприйнятною процедура оформлення віз до країн Шенгенського простору, яка є однозначно дискримінаційною та принизливою щодо українських (і не тільки) громадян.

Нові берлінські мури протирічать тим принципам свободи націй, який я власне і відстоював у Литовській Республіці. Грубо кажучи, 20 років тому пострадянський світ уявлявся нам з литовцями таким собі братерством вільних націй, де не були б потрібними не те, що візи, але й паспорти.

Користуючись нагодою, хочу поздоровити тих учасників Українського студенстького загону підтримки Литви, які також із різних причин залишилися в Україні: Ігоря Колісника, Дмитра Полюховича, Андрія Черненка та ще багатьох непойменованих.

За останні роки це вже друге моє візове голодування, перед цим я так само знехтував поїздкою на сходознавчий семінар до Парижу. Обіцяю й на майбутнє не відвідувати Европу все більше і частіше, а також закликаю долучатись до цієї акції всіх небайдужих Українців, поняття внутрішньої свободи яких несумісне з шенгенською бюрократією".

ДОВІДКА ІП:

13 січня відзначається в Литві як День захисників свободи - у пам'ять про загиблих 13 січня 1991 року під час вторгнення радянської армії у Вільнюс.

У цей день радянська влада намагалася за допомогою військової сили повалити законну владу Литви, яка проголосила незалежність від СРСР (першою з радянських республік).

При захопленні радянською армією і спецчастинами телевежі та будинку Литовського радіо і ТБ загинуло 15 людей (14 цивільних литовців і один радянський солдат, убитий рикошетом під час стрілянини всередині вежі), більше тисячі беззбройних людей постраждало.

Незважаючи на те, що військовим вдалося захопити телевежу і Литовське радіо і ТБ, вони не наважилися штурмувати будівлю тодішньої Верховної ради Литви, яку обороняли тисячі людей, серед них - і загін студентів-добровольців з України.

Година папуги. Ґудзики з Харкова

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.