Спецпроект

Харківська влада поверне на місце дошку кардиналу Сліпому

Міська топонімічна комісія Харкова вирішила повернути на будівлю ДАІ Ленінського району меморіальну дошку на честь патріарха Української греко-католицької церкви Йосипа Сліпого. У радянські роки в цій будівлі знаходилася пересильна тюрма, де кілька місяців просидів майбутній предстоятель УГКЦ.

Новий пам'ятний знак планують відкрити 22 лютого - за участю міських голів Харкова та Львова Геннадія Кернеса та Андрія Садового. Навколо відновленої дошки розігралися суперечки - націоналісти не хочуть, щоб пам'ятний знак переробляли, а комуністи категорично проти того, щоб дошку було встановлено.

Як повідомляє сайт медіа-групи "Об'єктив", плиту на честь греко-католицького патріарха Йосипа Сліпого двічі встановлювали і двічі прибирали. Уперше її поставили п'ять років тому, але в 2008-му її розбили невідомі. Вже через тиждень на будівлі колишньої пересильної в'язниці висіла новенька дошка. Але і вона протрималася недовго. Минулої осені пам'ятний знак знову прибрали - суд визнав, що її встановили незаконно.

Так виглядала до минулої осені багатостраждальна дошка патріарху-мученику

Демонтаж пам'ятника обурив львівського мера Андрія Садового. З губернатором Михайлом Добкіним він домовився - повернути знак на місце.

Мер Харкова Геннадій Кернес розповідає: новий пам'ятний знак буде гранично нейтральним - "На будівлі буде інформація, без згадок УПА, СС "Галичина", без хрестів, без усього".

Харківські комуністи - проти. Депутат міськради Володимир Лушницький патріарха вважає не духовним авторитетом, а нацистським поплічником: "Ну, перш за все, хто такий Йосип Сліпий? Людина, яка 20 квітня 1942 року відслужила урочисту месу на честь фюрера Адольфа Гітлера". 

Більшістю - "всі проти одного" - члени топонімічної комісії вирішують: Йосипа Сліпого - повернути. Гроші на нову дошку відшукають в міській скарбниці. Скульптор Олександр Рідний вже навіть зробив три проекти майбутньої дошки: "Було кілька варіантів - просто в різному одязі, де він, скажімо, в митрі, де він в більш простому одягу".

Член Спілки української молоді Роман Черемський не розуміє, чим чиновників не влаштовувала стара дошка. І вимагає відновити її в колишньому вигляді - "Ми хотіли б, щоб
саме ця дошка відновлена була. Натомість пропонується встановити іншу дошку І поміняти текст. Їм не подобається стиль написання, натомість пропонується якімось незрозумілими єрогліфамі намалювати текст".

 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.