Спецпроект

Червоні прапори коштуватимуть бюджету мінімум 30 мільйонів?

Для розвішування у всій державі поряд з державними прапорами ще й червоних потрібно мінімум 30 млн грн.

Про це йдеться в заяві громадянського руху "Відсіч".

Нагадаємо, що копія прапору Перемоги має розмір 188 на 82 сантиметри з зображенням п'ятикутної зірки, серпа і молота та написом білими літерами по всій площі полотна скороченої назви 150-ої стрілецької дивізії - "150 стр. ордена Кутузова II ст. Идрицк. див. 79 С.К. 3 У.А. 1 Б.Ф."

"Звернувшись до підприємства, яке виготовляє прапори, ми взнали, що мінімальна ціна виготовлення одного такого прапору (без флагштоку) коштуватиме 40 грн., якщо йдеться про велику партію, - повідомила активістка "Відсічі" зі Львова Ольга Сало. - І це в тому випадку, якщо замовники витрачатимуть бюджетні гроші чесно, а не спокусяться отримати "відкати", якими часто супроводжуються в нашій країні бюджетні витрати.

За словами Ольги, у Франківському районі Львова - який не є найбільшим з шести районів міста - на державні свята вивішується 2800 прапорів. В цілому ж для Львова виконання Закону Верховної Ради коштувало б 700 тисяч грн.

"Екстраполювавши ці цифри на всю Україну, побачимо, що для розвішування у всій державі поряд з державними прапорами ще й червоних потрібно мінімум 30 млн. грн, - зазначила представник громадського руху. - Оскільки в законі не вказується, за які кошти мають виготовлятися ці прапори, а обов'язок їх розвішування лежить на місцевих органах влади, то й виготовляти їх вони муситимуть за кошти своїх місцевих бюджетів, щоб виконати закон".

"У місті Красний Луч Луганської області батьки й учні школи № 15 намагаються врятувати свій навчальний заклад від закриття. На закритті цієї школи місцевий бюджет економить 315 тисяч грн, - додав представник луганського осередку "Відсічі" Іван Жеведь. - Коштів, що мають піти на виготовлення червоних прапорів, з головою вистачить для збереження і школи № 15 в Красному Лучі, і школи № 3 у Лисичанську, і трьох шкіл у Макіївці (№№ 3, 27 і 100), і чотирьох шкіл у Донецьку (№№,111,121,136 і 154), які призначені до закриття".

На думку луганчанина, ветерани підтримали б саме таке використання цих 30 млн. грн., а не фальшиве "вшанування", яке збурює суспільство та викликає у ньому дискусії, що роз’єднують народ”.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.