Спецпроект

Червоні прапори коштуватимуть бюджету мінімум 30 мільйонів?

Для розвішування у всій державі поряд з державними прапорами ще й червоних потрібно мінімум 30 млн грн.

Про це йдеться в заяві громадянського руху "Відсіч".

Нагадаємо, що копія прапору Перемоги має розмір 188 на 82 сантиметри з зображенням п'ятикутної зірки, серпа і молота та написом білими літерами по всій площі полотна скороченої назви 150-ої стрілецької дивізії - "150 стр. ордена Кутузова II ст. Идрицк. див. 79 С.К. 3 У.А. 1 Б.Ф."

"Звернувшись до підприємства, яке виготовляє прапори, ми взнали, що мінімальна ціна виготовлення одного такого прапору (без флагштоку) коштуватиме 40 грн., якщо йдеться про велику партію, - повідомила активістка "Відсічі" зі Львова Ольга Сало. - І це в тому випадку, якщо замовники витрачатимуть бюджетні гроші чесно, а не спокусяться отримати "відкати", якими часто супроводжуються в нашій країні бюджетні витрати.

За словами Ольги, у Франківському районі Львова - який не є найбільшим з шести районів міста - на державні свята вивішується 2800 прапорів. В цілому ж для Львова виконання Закону Верховної Ради коштувало б 700 тисяч грн.

"Екстраполювавши ці цифри на всю Україну, побачимо, що для розвішування у всій державі поряд з державними прапорами ще й червоних потрібно мінімум 30 млн. грн, - зазначила представник громадського руху. - Оскільки в законі не вказується, за які кошти мають виготовлятися ці прапори, а обов'язок їх розвішування лежить на місцевих органах влади, то й виготовляти їх вони муситимуть за кошти своїх місцевих бюджетів, щоб виконати закон".

"У місті Красний Луч Луганської області батьки й учні школи № 15 намагаються врятувати свій навчальний заклад від закриття. На закритті цієї школи місцевий бюджет економить 315 тисяч грн, - додав представник луганського осередку "Відсічі" Іван Жеведь. - Коштів, що мають піти на виготовлення червоних прапорів, з головою вистачить для збереження і школи № 15 в Красному Лучі, і школи № 3 у Лисичанську, і трьох шкіл у Макіївці (№№ 3, 27 і 100), і чотирьох шкіл у Донецьку (№№,111,121,136 і 154), які призначені до закриття".

На думку луганчанина, ветерани підтримали б саме таке використання цих 30 млн. грн., а не фальшиве "вшанування", яке збурює суспільство та викликає у ньому дискусії, що роз’єднують народ”.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.