Спецпроект

Більше половини замків в Україні зачинені для відвідувачів

Брак державного фінансування призвів до того, що в Україні не функціонує більше половини замків.

Про це сказав директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький, повідомляє "Дзеркало Тижня".

"В Україні під дахом усього 20 замків, - зазначив Возницький. - Більше половини їх не функціонує. Дивуватися - нічого, адже за останні три роки на реставрацію замків держава не виділила жодної копійки! Біля головного входу до палацу Потоцьких довелося повісити стрічку, бо на голову може впасти штукатурка".

"Наближається час проведення чемпіонату Європи з футболу. Люди приїдуть здалеку, подивляться матч, а потім захочуть відвідати місто. І що побачать? Обшарпані музеї, зачинені палаци та замки?" - запитує директор Львівської галереї мистецтв.

"На Львівщині є три замки. Вони працюють лише по сім годин на день. Отож багато туристів не встигають потрапити всередину всіх палаців. І тоді нарікають, що, мовляв, приїхали з Москви, Мінська, Варшави з метою відвідати омріяне місце, але не можуть цього зробити. Черги до замків - великі. Часто сюди приїздять до сорока автобусів. Розчарування людей можна зрозуміти, бо замків у країнах колишнього Радянського Союзу небагато", - розповів Возницький.

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».