Спецпроект

Гузар: Червоний прапор – це не символ України, це символ знущання

Колишній голова Української греко-католицької церкви, кардинал Любомир Гузар вважає, що сутички 9 травня у Львові були заздалегідь спланованою провокацією.

Про це він сказав в ефірі "5 каналу", повідомляють Українські новини.

"Мені здається, на 2 речі потрібно звернути увагу. Перше - виглядає... що вся ця акція у Львові була дуже точно, уважно підготовлена і була певна, так сказати, режисура...", - сказав кардинал.

Крім того, Гузар зазначив, що про спланований характер безладів може говорити й те, наскільки швидко і широко поширилася інформація про них і про начебто нетерпимість у Західній Україні.

Він також зазначив, що цього дня умисно було використано почуття людей які по-різному сприймають події Другої світової війни, зокрема тієї частини, яка критично налаштована до символіки колишнього СРСР, такої як червоний прапор.

"Червоний прапор - це символ тих часів. Це не символ України. Це не символ свободи. Це символ знущання. Це символ дуже тяжких для нашого народу часів. Справжнього повного поневолення. Але це замовчується. Немов усе закінчилося 1945 року, а потім настав прекрасний час свободи", - підкреслив екс-голова УГКЦ.

Гузар вважає, що як влада, так і представники окремих політичних сил мають розуміти, що в Україні є тільки один державний прапор, а використання під час неполітичних акцій іншої символіки тільки нагнітає напруження.

Як відомо, у суботу Янукович підписав закон щодо порядку офіційного використання копій Прапора Перемоги.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.