Спецпроект

На Прикарпатті знайшли поховання жертв НКВД

Поблизу села Пшеничники, що на Прикарпатті, виявили рештки більше двохсот двадцяти людей.

Про це повідомляє ТСН.ua.

За словами дослідників, йдеться про закатоване мирне населення області.

Найімовірніше, це - місцева інтелігенція або просто грамотні, освічені люди.

В землі лежать цілі сім'ї, разом із дітьми, які, за даними дослідників є жертвами НКВД.

За словами місцевих жителів, тоді майже все село знало, що чекісти звозять у цей район тіла своїх закатованих жертв. Але тільки одиниці знали, де їх ховали.

Рештки більше двохсот людей вже знайшли у полі під Пшеничниками. Кожна п'ята з них - дитина. Деякі зовсім маленькі, кажуть експерти: по щелепам видно, що молочні зуби ледве прорізалися.

За даними судмедекспертів, чоловічої статі було 70 осіб, жіночої - 40. Невстановлено - 20.

Про те що, поховання - це жертви НКВС, експерти наводять численні свідчення жителів села, які бачили "зелені вантажівки" з тілами.

У 1939-1941 роках, якими датується це поховання, у Пшеничниках саме був гарнізон НКВД - підозріла рідкість для простого села, вважають історики.

Міф про "віроломний напад". Документи з архіву СБУ

"Прибулі у прикордонну смугу німецькі солдати [...] розповсюджують чутки, що командування німецької армії має намір захопити Західну Україну [...]. Виступ німецьких військ проти Радянського Союзу має відбутися після закінчення дощів, як тільки встановиться погода"

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.

Антон Дробович: "Пам'ятання — це спротив забуттю"

Інтерв’ю з науковцем, громадським діячем Антоном Дробовичем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Як витримати тиск КДБ і навіть його висміювати? Досвід Натана Щаранського із книжки "Не злякаюся зла"

У травні 2025 році, через майже 40 років з дня написання, книга радянського дисидента Натана Щаранського "Не злякаюся зла" вийшла українською мовою. Уперше вона була надрукована англійською у 1988-му. У передмові до українського видання Щаранський, який за ці роки встиг стати відомим політичним та державним діячем в Ізраїлі, зазначив: в Україні книга повертається до свого початково призначення — допомагати людям у боротьбі.