Спецпроект

Хати, на які не знайшлися гроші в Кабміну, відреставрують за норвезький грант

У Львові в Музеї народної архітектури і побуту упродовж місяця тривають роботи з реставрації хати с. Мшанець (ХІХ ст.). У роботах беруть участь представники норвезького скансену у Ліллехаммері та працівники львівського музею.

Про повідомляє Zaxid.net із посиланням на заступника міського голови Львова з гуманітарних питань Василя Косіва.

"Роботи фінансує уряд Норвегії. Уряд України на Музей народної архітектури і побуту коштів не виділяв, - зазначив Косів. - Цей перший пілотний проект. Уряд Норвегії зарезервував більші кошти на наступні проекти в цьому музеї".

Норвезький уряд виділив близько 40 тисяч євро: половина цих коштів піде саме на реставрацію, решта - на логістику (поїздка українських реставраторів у Норвегію, приїзд норвезьких реставраторів та ін).

Як розповів директор Музею Майхауген у Лілехаммері Гьоте Якобсон, у дерев'яних конструкціях у Львові та в Норвегії є подібні речі.

"Основна проблема хати (с. Мшанець) - заміна старих дерев'яних частин на нову високоякісну деревину. Хата буде відновлена за тією технологією, яка була використана під час її будівництва, буде використано деревина, і жодного цвяха. Потрібно близько п'яти місяців, щоб завершити повністю цю хату, - зазначив Гьоте Якобсон. - У Норвегії в таких дерев'яних будинках досі живуть".

Ділячись досвідом, норвезькі спеціалісти цікавляться й нашим. Зокрема, норвежців зацікавила українська технологія з реставрації солом'яних дахів.

Нагадаємо, рік тому Музей народної архітектури та побуту (Шевченківський гай), що у Львові, отримав норвезький грант у розмірі 500 тис. доларів США. Кошти планують скерувати на навчання персоналу, відновлення будівель, наведення порядку в музеї.

Раніше повідомлялося, що 50 об'єктів Музею народної архітектури та побуту (відомий у народі "Шевченківський гай") у Львові потребують негайної комплексної реставрації.

В Україні є кілька великих скансенів: найбільший у Києві (150 га), у Львові (55 га), у Переяслав-Хмельницькому (30 га), менші (3-5 га) - в Ужгороді та Чернівцях.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.