Спецпроект

Борець з українцями не приїхав до Львова через "Історичну Правду"?

Сьогодні у Львові на Личаківському цвинтарі перепоховали архієпископа Теодоровича, який перед війною очолював галицьких християн вірменського обряду.

Перепоховання відбулося на "цвинтарі орлят" (поляків, які загинули у боях з військами ЗУНР у 1918-19 роках), повідомляє "Вголос".

Участь у заході взяли архієпископ Варшави Казимеж Нич, католицький архієпископ Львова Мечислав Мокшицький, заступник міського голови Львова Василь Косів та інші.

Анонсований краківський священик і антиукраїнський публіцист Тадеуш Ісакович-Залєський не приїхав.

Як повідомила сьогодні "Жеч Посполита", Ісакович-Залєський вирішив залишитися в Польщі після публікації новини про його приїзд на "Історичній Правді".

"Особливого жалю за тим, що ксьондз не приїхав, не відчуваю, - цитує "Жеч Посполіта" секретаря Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва (державний орган при міністерстві культури Польщі) Анджея Кунерта. - Хоч Ісакович-Залєський і доклався до реалізації цієї урочистої події, але безпідставно закидав, нібито ми приховуємо інформацію про поховання".

Представники української влади побоювалися, що поляки влаштують політичну демонстрацію під час заходу, тож Рада охорони пам'яті попросила, щоб поховання мало винятково релігійний характер, а на кладовищі не виступали з промовами.

Нагадаємо, що намагання перепоховати архієпископа Теодоровича на "цвинтарі орлят" тривають вже кілька років. Похованого у 1938 році на Личакові лідера львівських вірмен таємно ексгумували на початку 1970-их років його вихованці, перенісши останки до іншого склепу на комунальному цвинтарі Львова.

Через спротив українських націоналістів переговори з львівською владою щодо перепоховання тривали роками. Зрештою вона все ж дала свою згоду.

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.