Спецпроект

На Одещині хочуть встановити пам'ятник Ойстраху і його вчителю

Влада Одеської областi сподiвається до кiнця року, до 140-рiччя вiд дня народження знаменитого скрипаля Петра Столярського, перепоховати його прах в Одесi.

Зараз Столярського поховано в Одесі, повідомляє "Інтерфакс" .

"Сподiваємося, що до осенi 2011 року прах буде доставлено. Ми плануємо поховати його на одному з одеських кладовищ з установленням пам'ятника на могилi Столярського", - повiдомив заступник голови Одеської обладмiнiстрацiї Дмитро Волошенков.

Крiм того, обласна влада хоче встановити пам'ятник одному з вiдомих учнiв школи Столярського - Давиду Ойстраху.

"Пам'ятник вже вiдлито у бронзi i вiн перебуває в Києвi. До кiнця лiта його привезуть до Одеси... Я впевнений, що керiвництво мiста пiде нам назустрiч", - сказав Волошенков.

За його словами, пам'ятник Давиду Ойстраху роботи українського скульптора Миколи Олiйника заплановано встановити в самому центрi Одеси, неподалiк вiд будiвлi Одеського нацiонального театру опери та балету.

З нагоди перепоховання праху Петра Столярського в Одесi заплановано провести низку заходiв, зокрема концерт, в якому вiзьмуть участь учнi та випускники школи iм. Столярського та вiдомi скрипалi.

Петро Столярський народився 18 (30) листопада 1871 року в Липiвцях Вiнницької областi, помер 29 квiтня 1944 року в Свердловську (нинi Єкатеринбург, РФ). Народний артист Української РСР, засновник першої в СРСР спецiалiзованої музичної школи для обдарованих дiтей у Одесi.

Давид Ойстрах народився 17 (30) вересня 1908 року в Одесi, помер 24 жовтня 1974 року в Амстердамi. Видатний радянський скрипаль, альтист, диригент i педагог, професор Московської консерваторiї. Народний артист СРСР.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.