Спецпроект

Мазепа і Бандера можуть бути героями України - французький історик

Люди, які сформувалися за радянської влади, живуть уявленнями, які в ті часи були вкорінені в їхню свідомість, і нічого нового знати не бажають, не хочуть мислити самостійно.

Про це в інтерв'ю "Тижню" заявив французький історик, фахівець з історії України і Польщі Даніель Бовуа.

"Міфи нерідко створюють фальшиві патріоти. Ось, наприклад, козацтво. Це поняття XVII століття, що сьогодні цілковито віджило своє. Можна і треба пишатися ним, його історією, але абсолютно безглуздо переносити в сучасне життя", - стверджує історик.

За словами Бовуа, козацтво має право на існування лише на рівні фольклору, театру або модної нині реставрації історичних битв:

"Це забавно для свят. Ми теж маємо своїх лицарів і королів на різних урочистостях, але якщо їх переносити на сучасний ґрунт, то це не життєздатне. Одна справа знати й поважати свою історію, інша - використовувати її як інструмент лжепатріотизму".

Історик вважає, що кожна країна повинна мати власні міфи:

"Є ще низка аспектів існування міфів у сучасному житті. Приміром, два протилежні погляди на Івана Мазепу. Для українців він герой, для Росії - зрадник. Нічого страшного в цьому немає, не потрібно узгоджувати два згадані вище міфи, нехай у кожного народу буде свій. Головне, щоб він не нав'язувався сусідові.

Погано, коли в Україні починає переважати російська міфологія. Як француз я не можу нікому нічого радити, але думаю, що це ваше право вибирати, кого вважати своїм героєм, а кого ні. Навіть незважаючи на обурення росіян, як у випадку з присудженням звання Героя України Степанові Бандері або з проектом спорудження пам'ятника Іванові Мазепі в Полтаві.

У таких моментах мають бути задіяні якісь політичні політеси: спритність і чуття конкретних політиків, вміння зважувати всі pro et contra. Що ж, коли ми зводимо пам'ятники Наполеонові, у Великій Британії ставляться до цього, м'яко кажучи, іронічно. Від себе ж скажу, що, поза сумнівом, Мазепа - це ваш герой. Тож пам'ятник йому - чому ні?".

Щодо радянських міфів, то історик вважає, що люди, котрі жили за тодішньої влади, живуть нав'язаними їм уявленнями:

"Люди, які сформувалися за тодішньої влади, живуть уявленнями, які в ті часи були вкорінені в їхню свідомість, і нічого нового знати не бажають, не хочуть мислити самостійно. Вони повторюють радянські міфи і далі тримаються за минуле. Мабуть, досі не вірять, що Сталін хотів знищити український народ.

Рівень історичних знань на всьому пострадянському терені дуже низький. І якщо в старих демократичних державах це не критично, то в молодих, якою є Україна, дуже погано, бо може призвести до роз'єднаності суспільства. Я б сказав, що у вас драматично слабкий рівень історичних знань".

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.