Спецпроект

Бездомний Музей історії Києва не хоче жити у башті

Музей історії Києва категорично проти розміщення експозиції та фондів музею у четвертій вежі Київської фортеці.

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

"Розміщення музею у 4-ій вежі Київської фортеці не є розв'язанням проблеми закладу культури, оскільки ані площі, ані внутрішні приміщення вежі не придатні для розташування в них експозиції та фондосховища. Такої ж думки і колектив музею", - заявив Бригинець.

Депутат також наголосив, що крім цього, не враховано фінансування на проведення ремонтно-реставраційних робіт для пристосування цього приміщення під Музей та створення експозиції:

"Як нещодавно повідомило керівництво Київської фортеці, насправді, четверту вежу, яку публічно пообіцяли віддати Музею історії Києва, ніхто і не збирався віддавати музею. Насправді її планували передати в оренду одній із приватних компаній на 49 років. Таким чином, можна говорити про те, що київська влада, спекулюючи на темі бездомності Музею історії Києва, не лише не вирішує проблеми музею, а й намагається забрати з комерційною метою приміщення у інших закладів культури".

Нагадаємо, на останній сесії Київради 14 липня поточного року розглядалося питання стосовно розміщення Музею історії Києва та передачі Київської фортеці до державної власності.

Але представники Партії регіонів в Київраді, посилаючись на ініціативу голови КМДА О.Попова, перенесли ці питання на сесію 20 вересня 2011, аргументуючи, що ними буде винесено проект рішення про виділення приміщення для Музею історії Києва - IV башти комплексу Київської фортеці за адресою вул. Старонаводницька, 2.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.