Спецпроект

Бездомний Музей історії Києва не хоче жити у башті

Музей історії Києва категорично проти розміщення експозиції та фондів музею у четвертій вежі Київської фортеці.

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

"Розміщення музею у 4-ій вежі Київської фортеці не є розв'язанням проблеми закладу культури, оскільки ані площі, ані внутрішні приміщення вежі не придатні для розташування в них експозиції та фондосховища. Такої ж думки і колектив музею", - заявив Бригинець.

Депутат також наголосив, що крім цього, не враховано фінансування на проведення ремонтно-реставраційних робіт для пристосування цього приміщення під Музей та створення експозиції:

"Як нещодавно повідомило керівництво Київської фортеці, насправді, четверту вежу, яку публічно пообіцяли віддати Музею історії Києва, ніхто і не збирався віддавати музею. Насправді її планували передати в оренду одній із приватних компаній на 49 років. Таким чином, можна говорити про те, що київська влада, спекулюючи на темі бездомності Музею історії Києва, не лише не вирішує проблеми музею, а й намагається забрати з комерційною метою приміщення у інших закладів культури".

Нагадаємо, на останній сесії Київради 14 липня поточного року розглядалося питання стосовно розміщення Музею історії Києва та передачі Київської фортеці до державної власності.

Але представники Партії регіонів в Київраді, посилаючись на ініціативу голови КМДА О.Попова, перенесли ці питання на сесію 20 вересня 2011, аргументуючи, що ними буде винесено проект рішення про виділення приміщення для Музею історії Києва - IV башти комплексу Київської фортеці за адресою вул. Старонаводницька, 2.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.