Спецпроект

В 1940-их між Україною і Польщею тривала неоголошена війна - історик

Видавничий дім "Києво-Могилянська академія" та Центр досліджень визвольного руху представили в НаУКМА нові книги історика Володимира В'ятровича.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Презентовані книги - "Друга польсько-українська війна. 1942-1947" і двотомне зібрання документів з архівів Служби безпеки України, Гарвардського університету та Центру досліджень визвольного руху "Польсько-українські стосунки в 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА". 

У книгах В'ятрович розглядає причини, перебіг і наслідки довготривалого конфлікту між українцями та поляками на теренах сучасних Західної України та Східної Польщі.

"Те, що я називаю "Друга українсько-польська війна", - говорить історик, - це останній акорд у протистоянні, після вичерпання якого були усталені сучасні кордони. Чому війна? Ніхто зі сторін, що були суб'єктами конфлікту, не оголошували війну. Але в історії, у тому числі XX століття, є десятки "неоголошених" воєн. Тим не менше, вони були війнами".

На думку історика, головними суб'єктами цієї війни були збройні сили обох сторін - УПА і АК: "Вони мали свої політичні організації, проводили навіть фронтові бої, врешті, визнавали одне одного воюючими сторонами на переговорах 1944-1945 років". 

В'ятрович: "Волинська трагедія - це частина польсько-української війни"

Науковець розповів, що у своїй роботі спирався на документи українського та польського підпільних рухів, радянські та німецькі звіти.

У двотомнику "Польсько-українські стосунки в 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА" В'ятрович зібрав 478 документів українського визвольного руху - це всі виявлені на сьогодні документи на цю тему, і більшість із них публікується вперше. 

"Документи походять передусім із розсекречених архівів КГБ. Також великий блок матеріалів взято з архіву Миколи Лебедя, одного з очільників українського визвольного руху, - зазначив В'ятрович. - Багато років цей архів вважався втраченим, аж поки в 2007 році не був переданий Центру досліджень визвольного руху. Інша його частина зараз зберігається в Гарвардському університеті. Ці матеріали досі не використовувалися дослідниками і, сподіваюся, скорелюють уявлення про польсько-український конфлікт 1942-1947 років та підтвердять концепцію, що це була Друга польсько-українська війна".

Автор розповідає, як глобальні і локальні політичні процеси та треті сторони впливали на перебіг військових дій між українцями і поляками; як відбувалися спроби налагодження співпраці між ними. 

"Гонка трупів" у Волинській трагедії лякає

В'ятрович підкреслив: "Особливість Другої польсько-української війни в тому, що активну і пасивну участь у ній брало цивільне населення, яке в результаті чи не найбільше постраждало. По-друге, каталізатором, який порушив хитку рівновагу і змусив поляків та українців до бойових дій, стали треті сили - радянські партизани та німецька окупаційна адміністрація. І третє: попри все, у 1946 році колишні вороги знайшли в собі сили об'єднатися проти спільного страшнішого ворога - радянського тоталітаризму". 

Презентація зібрала велику авдиторію - близько ста осіб.

З відгуками щодо книги виступили відомі науковці та публічні інтелектуали: Сергій Квіт - ректор Національного університету "Києво-Могилянська академія"; Євген Сверстюк - громадський діяч, дисидент; Владислав Гриневич - історик, старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України; Олександр Лисенко - завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ, професор; Ігор Ільюшин - історик, професор, завідувач кафедри міжнародних відносин Київського славістичного університету; Вахтанг Кіпіані - журналіст, головний редактор "Історичної правди"; Іван Патриляк - історик, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.