"Ляпис Трубецкой" зробив кліп у стилістиці Лесі Українки (ВІДЕО)

Білоруський гурт "Ляпис Трубецкой" презентував новий кліп на пісню "Не бути худобою". Це перша в історії групи пісня, написана на вірші іншого автора - класика білоруської поезії Янки Купали.

Знятий у Києві кліп витримано в стилістиці народовських соціалістичних рухів кінця XIX - початку ХХ сторіч. В новом відео музиканти гурту з'являються в образах людей того часу - робітників, селян, різночинців - на тлі забороненого Лукашенком біло-червоного прапора Білоруської Народної республіки 1918 року і гербу часів Великого князівства Литовського "Погоня".

"Ляпис" в останніх альбомах завжди віддавав шану соціальній тематиці, спрямованій проти світу споживання, а тут гурт іще й звернувся до традиції білоруських і українських інтелігентських рухів - соціал-демократичних із національним ухилом, які призвели до створення БНР і УНР.

БНР і УНР: суперечка за Брест

Янка Купала - аналог наших Лесі Українки та Івана Франка. Націонал-демократ, опонент царату, романтик, співець БНР, якого радянська влада потім перетворила на співця класової боротьби.

Вірш Купали 1908 року "Хто ты гэткi?" лідер рок-гурту Сергій Міхалок раніше читав на концертах у перервах між піснями, а потім поклав на музику.

"Довго не міг підступитися до цього вірша, адже в кількох рядках тут закладено епос та історію цілого народу, - розповів Міхалок. - Мене вразило, що вірші, написані багато років тому, які були на злобу дня ще тоді, й сьогодні звучать дуже актуально. Цікаво, що Купала може підказати всім білорусам, що робити і як жити тут і зараз - і то краще, ніж будь-які промови сучасних політиків".

Ньюанс зйомок: на початку в кадрі з'являється сучасна "Робітнича Газета" - колишній друкований орган ЦК Компартії УРСР.

Інші пісні білоруською:

1410: народна пісня про князя Вітовта. Реконструкція (ВІДЕО)

1991: пісня про історію Білорусі. Реп + мультик (ВІДЕО)

"Ляпіси" свідомо змінили назву пісні з "Хто ты гэткi?" на "Не быць скотам".

Текст пісні:

Хто ты гэткі? — Свой, тутэйшы.

Чаго хочаш? — Долі лепшай.

Якой долі? — Хлеба, солі.

А што болей? — Зямлі, волі.

Дзе радзіўся? — Ў сваёй вёсцы (cелі - ІП).

Дзе хрысціўся? — Пры дарожцы.

Чым асвенчан? — Кроўю, потам.

Чым быць хочаш? — Не быць скотам.

(1908)

Нагадаємо, у жовтні 2010 року в Києві відкрили пам'ятник Уладзіміру Караткєвічу - засновнику жанру історичного детективу в Білорусі.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.