УПА БОРОЛАСЯ ЗА ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ - КЛИЧКО

Лідер партії "УДАР" Віталій Кличко вважає, що крапку в питанні визнання ветеранів Української повстанської армії поставить історія.

"Я вважаю, що на сьогодні нерозумно піднімати ці питання, які ведуть до напруги в українському (суспільстві)", - сказав він у програмі Володимира Познера в ефірі російського Першого каналу.

"Моя особиста думка - ці питання не треба чіпати. Треба об'єднуватися навколо цінностей, навколо нашого майбутнього. Треба будувати наше майбутнє, а не копатися в нашому минулому... Лише історія дасть об'єктивну оцінку цим діям", - додав Кличко, відповідаючи на питання, чи вважає він, що ветеранів УПА і ВВВ треба прирівняти у пільгах.

"Велика частина людей каже, що (солдати) УПА боролися один проміжок часу проти фашизму, боролися також з Червоною армією, вони боролися, відстоюючи інтереси України", - додав лідер партії "УДАР".

На коментар ведучого про те, що в Прибалтиці деякі "латиші, естонці і так далі були в СС і боролися, кажуть, за незалежність Латвії, Естонії", Кличко відповів:

"Я одне можу сказати з цього приводу. Якщо людина одягнула форму СС... Є чітке ... Вона пофарбувала себе в ті кольори, в які пофарбувала себе. І ті люди, які... підтримували фашистів, нацизм, викликають лише негативні емоції у мене особисто, знаючи історію. І ні в якому разі таких людей ні підтримувати, ні захищати я ніколи не робив і не збираюся цього робити".

В лісах під Бродами. Подорож місцями боїв СС "Галичина"

Пізніше у своєму блозі на УП Кличко додав, що розділяє боротьбу УПА і тих, хто пішов до лав німецької армії, і висловив подив, що деякі ЗМІ перекрутили його слова.

"Можливо, багато українців хотіли б від мене більш жорсткої і однозначної відповіді щодо підтримки УПА на російському телеканалі. І все ж дозволю собі зауважити – в першу чергу ми разом маємо досягти консенсусу щодо визнання української повстанської армії в самій Україні, пояснити в першу чергу нашим громадянам, що воїни УПА боролися за Україну своєї мрії – незалежну, без німців, без "совєтів".

На думку лідера партії "УДАР", що політики повинні толерантно, а не з "шашкою наголо" змінювати суспільну думку, не під вибори і для політичних дивідендів займатися історією чи оцінювати саме перед виборами історичних діячів, яких поки що українське суспільство сприймає по-різному.

"Нам потрібно разом вчитися толерантності, і це допоможе краще зрозуміти нашу непросту історію", - зазначив Кличко.

"Але яким же було здивування, коли на деяких українських сайтах побачив перекручені, пересмикнуті відповіді зі скандальними заголовками про "фашистів", - додав політик. - Розумію, що починаються вибори і є чимало зацікавлених в тому, аби дискредитувати в очах українців опозиційні політичні сили і їх лідерів".

За словами Кличка, справа політиків – поважати історію, але творити сьогодення і думати про майбутнє.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.