Фундація Ольжича віддала в архів документи еміграції

B січні з Фундації ім. Ольжича до Центрального державного архіву зарубіжної україніки було передано документи української еміграції післявоєнного періоду.

Про це повідомляє портал "Культура".

Папери охоплюють період з кінця Другої світової війни до 2000-х років.

У переданих до архіву документах містяться відомості про післявоєнну роботу багатьох українських установ та організацій за кордоном: Державного центру УНР в екзилі, Конференції Українських політичних партій і організацій, Української Гельсінської спілки, Світової координаційної ради ідеологічно споріднених націоналістичних організацій, Організації та Проводу українських націоналістів, Українського національного об’єднання в Канаді, Організації державного відродження України та інші.

Надзвичайно цікавим є листування Н. Пазуняк з різними особами, листування Зенона Городиського з Президентом УНР Миколою Лівицьким, головою Проводу українських націоналістів Д. Квітковським, листи О. Бойдуника до М. Лівицького, до кардинала Йосипа Сліпого, листування Ісаака Мазепи з генералом Миколою Капустянським, О. Бойдуником і З. Городиським та листи інших визначних представників української еміграції.

Серед документів, що відтепер зберігаються у ЦДАЗУ – відомості про діяльність Координаційного українського комітету в 1945–1946 рр., протокол засідання першої сесії Української Національної ради 16–20 липня 1948 р. та його рішення, протоколи засідань Президії УНРади у наступні роки та листування з приводу цих засідань.

1992: УНРада складає повноваження у зв'язку з незалежністю (ВІДЕО)

Серед переданих до ЦДАЗУ – Тимчасовий закон про реорганізацію Українського державного центру, доповнення до нього, а також інші свідчення про законотворчу діяльність української еміграції.

Крім архівних документів, архів отримав також підшивку українського журналу у Великій Британії "Визвольний шлях" за 1960–1980-ті рр. та окремі випуски періодичних і неперіодичних видань українських організацій Австрії, Великої Британії, Канади, Німеччини та США. 

У кінці 2011 року колекція архіву поповнилися різноманітними документами​, які належали українській письменниці з Франції Наталії Замулко-Дюбуше, книгами та періодичними виданнями Бібліотеки й Архіву  імені Т. Шевченка Союзу Українців у Великій Британії, документами та друкованими виданнями Українського музею-архіву в Клівленді (США).

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.