Анонс: конференція щодо закритості українських архівів

В четвер у Києві відбудеться прес-конференція "Закритість відкритих архівів. Дані експертного опитування і моніторингу".

На прес-конференції представлять дані експертного опитування і моніторингу роботи архівних установ, в яких зберігаються документи радянського періоду.

Історики розкажуть про перепони в доступі до архівів, про невідповідність архівів сучасним стандартам роботи (зокрема, скільки місяців треба очікувати на дозвіл використовувати власний ноутбук); звернуть увагу на ціни архівних послуг — скільки коштує дослідження злочинів проти прав людини у ХХ столітті; розкажуть, які з українських архівів найбільш недоступні і на двадцятому році незалежності та оцінять перспективи відкритого доступу до архівів радянської доби.  

Учасники:

• Володимир В’ятрович, кандидат історичних наук, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху

• Ірина Когут, експерт-соціолог ЦДВР,

• Павло Подобєд, історик.

У підсумку експерти оголосять пропозиції для того, щоб де-юре відкриті архіви стали такими де-факто, а також те, які зміни потрібно внести до профільного закону.

Моніторинг, результати якого представить Центр досліджень визвольного руху, мав на меті дати експертну оцінку ситуації з доступом до архівів.   

Час і місце: 1 березня, 11:00, Київ, вул. Ярославів Вал, 9 (конференц-зал).

Захід відбувається в рамках проекту Центру досліджень визвольного руху "Доступ до архівів як право на суспільну пам’ять» за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Як відомо, голова Державної архівної служби Ольга Гінзбург вважає українські архіви надміру відкритими.

 

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.