Російського кіна про київський "матч смерті" в українському прокаті не буде?

Українське Держкіно тимчасово зупинило вирішення питання про прокат російського фільму "Матч" режисера Андрія Малюкова. Офіційна причина - проблема з визначенням аудиторії, на яку розрахована картина.

Сюжет фільму розповідає про так званий "матч смерті", який відбувся в Києві в 1942 році. При цьому, як повідомляє сайт "Террикон", персонажі, які розмовляють українською мовою показані активними пособниками нацистів.

Чиновники звернулися до компанії "Інтерфільм Інтернешнл" з проханням надати носій із записом прокатної версії фільму для перегляду його експертною комісією з питань розповсюдження і демонстрації фільмів. Тому, відповідно до ст. 15 Закону України "Про кінематографію" термін розгляду видачі прокатного свідоцтва перенесено на 25 днів. В українському прокаті стрічка повинна була стартувати 1 травня.

Афіша одного з футбольних матчів в окупованому Києві

Згідно з радянської легендою, "матч смерті" був так названий через те, що ряд футболістів, які до війни грали в основному складі київського "Динамо" були показово розстріляні за відмову програти зустріч.

Місце проведення легендарного матчу - стадіон "Старт", якому минулого року загрожувала небезпека зникнути, бо будівельна фірма сина Миколи Азарова мала намір побудувати комерційні об'єкти та багатоповерхові будинки.

Насправді, таких матчів між місцевими командами та збірними німецьких та угорських окупантів було кільканадцять. Футболісти "Динамо" Микола Трусевич, Олексій Клименко та Микола Коротких справді пізніше були розстріляни гітлерівцями в Сирецькому концтаборі. Але це ніяк не було пов'язано з "виграним" футбольним поєдинком.

Як "Динамо" використовують у геополітичних розборках

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.