Випадково знайшли погребальний папірус чиновника Стародавнього Єгипту

У музеї Квінсленда в Австралії виявлені фрагменти ритуального похоронного папірусу одного з найвідоміших староєгипетських архітекторів - Аменхотепа, сина Хапу.

Про це повідомляють "Українські Новини" з посиланням на агенцію "Франс Пресс" і The Weekend Australian.

Належність знайдених частин рукописного сувою була випадково встановлена ​​єгиптологом Джоном Тейлором. 

Документи, на які звернув увагу єгиптолог, дістали з запасників для супроводу виїзної виставки мумій Британського музею.

Тейлор, котрий приїхав супроводжувати виставку як співробітник Британського Музею, виявив, що документи є частиною Книги мертвих (ритуального похоронного папірусу, який клали в гробницю померлому) одного з найвідоміших староєгипетських архітекторів.

Розрізнені частини книги Аменхотепа зберігаються в різних музеях по всьому світу - в Бостонському музеї образотворчих мистецтв, в Метрополітен-музеї в Нью-Йорку і в Британському музеї. Про існування цих фрагментів в колекції музею Квінсленда досі не було нічого відомо.

Фрагменти були подаровані музею приватною особою в 1913 році і є частиною сувою завдовжки близько 20 метрів - одного з найбільш довгих, як вважають вчені. Тейлор пояснив, що в 1890-их роках багато приватних осіб приїжджали в Єгипет і купували артефакти, значна частина з яких досі не документована.

Вчені планують оцифрувати нововиявлені частини папірусу і знайти їхнє місце в сувої.

Книга мертвих в стародавньому Єгипті була релігійним збірок текстів і гімнів. Вона призначалася для того, щоб допомогти померлому в подорожі загробним світом. Тейлор підкреслив, що папірус належав "не кому-небудь, а одному з найголовніших чиновників, які жили на піку могутності Єгипту".

Аменхотеп, син Хапу, народився орієнтовно в 1458-1425 роках до нашої ери і керував зведенням кількох проектів, у тому числі великого храму Амона в Карнаці, храму Аменхотепа III у Фівах і колосів Мемнона. Після смерті він шанувався як покровитель лікарів і пізніше став обожнюватися.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.