МІНІСТРОМ КУЛЬТУРИ РФ СТАВ "ПОЗИТИВНИЙ ПІАРНИК ІСТОРІЇ"

Міністром культури у новому російському уряді став Владімір Мєдінскій - колись піарник і функціонер "Єдиної Росії", а також автор популярної історичної літератури.

Про це повідомляє "КоммерсантЪ".

Уродженець українського міста Сміла 41-річний Владімір Мєдінскій - за фахом журналіст, закінчив факультет міжнародної журналістики Московського держінституту міжнародних відносин. Ще за радянських часів працював у прес-службі посольства СРСР у США. Член "Єдиної Росії" від початку її існування.

Окремої згадки заслуговує кар'єра пана Мєдінского в піарі. У 1992-му він разом із кількома товаришами заснував одне з перших російських піар-агентств "Корпорація "Я". З 2006 по 2008 рік займав пост президента Російської асоціації зі зв'язків з громадськістю.

Крім того, Мєдінскій входив до складу президентської комісії з протидії фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії і є членом правління фонду "Русский мир".

Втім, найбільше він відомий як письменник. Його авторству належить серія книг, об'єднаних під назвою "Міфи про Росію", окремі томи якої називаються "Про російське пияцтво, лінь та жорстокість", "Про російську демократію, бруд і "тюрму народів", "Про російське злодійство, особливий шлях і довготерпіння ".

Це високотиражний нон-фікшн, що має своєю метою позитивний піар російської історії, спробу позбавити її від того, що, на думку автора, є помилковими стереотипами. Ці роботи не тільки добре продаються і лежать на найвидніших місцях у книжкових магазинах, а й отримують позитивні відгуки від "державників", наприклад Іллі Глазунова та Міхаіла Лєонтьєва.

Серія Владіміра Мєдінского "Міфи про Росію" - спроба довести кілька тверджень: росіяни набагато більш чепурні за європейців; росіяни вели завойовницькі війни не більш, ніж Європа; російський царат – це найвища форма демократії; Росія ніколи не була "в’язницею народів", пише "Тиждень".

Ось цитата з однієї з його книжок: "До 1917 года никому и в голову не могло прийти, что Одесса и Харьков – украинские города".

"З погляду професійної історії, те, що він пише, – це чисте шахрайство, - зазначив кандидат історичних наук та шеф-редактор російського журналу "Отечественные записки" Нікіта Соколов. - Це не історія і не наукова робота".

Історик Алєксандр Ісаєв, відомий своєю нищівною критикою творів Віктора Суворова, про книжку Мєдінского "Війна. Міфи СРСР 1939-1941" написав: "З версією радянського агітпропу у більшості громадян була можливість ознайомитися раніше. Та й зараз це також можна зробити, причому з витратами, значно меншими, ніж просять за "Війну", в якій градус агітпропу збільшений до благого божевілля».

Профільної історичної освіти пан Мєдінскій не має. Проте наукове звання доктора історичних наук здобув, захистивши у червні 2011-го дисертацію на тему "Проблеми об’єктивності у висвітленні російської історії другої половини XV–XVII ст."

Новина про присвоєння Мєдінскому наукового ступеня в Росії спричинила скандал. Російський науково-публіцистичний журнал "Актуальна історія" звинуватив його у плагіаті, як доказ навівши цілі розділи дисертації, запозичені в інших авторів.

"Він бере окремий епізод з твору іноземців і порівнює його з тим, "як має бути насправді", а потому виносить вердикт – говорить правду чи неправду автор твору про Росію, - прокоментував дисертацію Мєдінского кандидат історичних наук Алєксєй Лобін. -  Мєдінскій оцінює джерело з позиції власних уявлень про епоху і видає свої суб’єктивні оцінки за об’єктивізм. Як така дисертація могла пройти всі узгодження в Науковій раді?"

На новій посаді Мєдінскому також доведеться налагодити роботу з Фондом підтримки кінематографа, який цього року отримав 3,8 млрд рублів на підтримку вітчизняних фільмів, тоді як Мінкультури на ті ж цілі отримало лише 1,5 млрд. Монополія фонду на патріотичні фільми, швидше за все, не сподобається міністру, який має абсолютно чіткі уявлення про те, як повинно виглядати національне мистецтво, пишуть російські журналісти.

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.