На Київщині захищають від забудови поховання німецьких солдатів

Невідомі зруйнували і спалили паркан, який був встановлений в парку активного відпочинку "Курган" міста Ірпеня Київської області.

 

Про це повідомляє Gazeta.ua.

Напередодні підпалу парканом була відгороджена земельна ділянка приблизною площею 0,10 га. Згодом одну сторону паркану зруйнували, а інші три сторони спалили.

За твердженнями місцевих старожилів, на території цього парку у 1943 році точився запеклий бій під час визволення м. Ірпеня. Тепер там розташовані поховання німецьких воїнів, повідомив координатор місцевого руху за збереження зелених зон Лаврентій Кухайлешвілі.

Кухалейшвілі відзначив, що громадськість звернулась до посольства Німеччини з проханням посприяти у проведенні пошукової розвідки та МЗС України з вимогою зупинити будівництво в парку "Курган" до підтвердження чи спростування вищезгаданої інформації.

 

"В разі підтвердження цієї інформації ми будемо вимагати від влади надати цьому парку статусу "місця проведення бойових дій", і тоді він автоматично підпаде під захист закону "Про культурну спадщину", - пояснив активіст.

У серпні 2011 року повідомлялося, що в Ірпені на місці поховання червоноармійців хочуть побудувати котеджне містечко.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.