Андріївську і Кирилівську церкви не взяли до Світової спадщини ЮНЕСКО

На сесії комітету Світової спадщини ЮНЕСКО в Санкт-Петербурзі було відмовлено у включенні Андріївської та Кирилівської церков у Києві у список пам'яток Світової спадщини.

Про це повідомив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець, який звернувся до генерального директора ЮНЕСКО Ірини Бокової з проханням розглянути відповідні питання на черговій сесії Комітету Світової спадщини.

За словами Бригинця, відмова у наданні статусу пов’язана з халатним ставленням київської влади до інших об’єктів культурної спадщини в Києві – до Софії Київської та Києво-Печерської Лаври.

"Серед пропозицій ЮНЕСКО, які повністю будуть обнародувані на офіційному сайті через два тижні, прозвучала пропозиція демонтувати кілька новобудов на схилах Дніпра, - зазначив депутат. - Я не бачив остаточної резолюції, але сподіваюсь, що серед зазначених об’єктів, які треба знести, буде і президентський універсам-ветродром на Парковій дорозі".

За словами депутата, комітет однозначно дав зрозуміти, якщо Україна ігноруватиме вимоги світових експертів, то "ми так і залишимося країною з найменшою кількістю" об’єктів культурного значення у Списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО.

Нагадаємо, в перелік Світової спадщини ЮНЕСКО входять видатні культурні і природні цінності, що становлять надбання всього людства.

Україна в цьому переліку представлена шістьма матеріальними об'єктами: собором Святої Софії і Києво-Печерською лаврою в Києві, історичним центром Львова, будівлею Чернівецького університету, буковими пралісами Карпат і геодезичною дугою Струве.

 

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.