СТРАЙК РОСІЙСЬКОЇ ВІКІПЕДІЇ ПРИЗВІВ ДО ПОПУЛЯРНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ

У день страйку російської Вікіпедії 10 липня відвідуваність статей української Вікіпедії значно перевищила середньостатистичні показники.

Головну сторінку в цей день було відвідано 103 886 рази, тоді як зазвичай відвідують 20-25 тисяч, повідомив виконавчий директор ГО "Вікімедіа Україна".  

Такі статті, наприклад, як Українська мова, Київ, Москва, Росія, Ялта, Шопен, Шекспір відвідували в 2-3 рази частіше, а Україна і Джастін Бібер - в 7 разів частіше, ніж в попередні дні липня.

Це свідчить про те, що українська Вікіпедія має значний потенціал, який не розкривається через те, що багато українців володіють також російською. Хоча завдяки користувачам, відданим українській Вікіпедії, цей мовний розділ на даний момент за кількістю статей займає 14-е місце, а за відвідуваністю - 20-е (квітень 2012) місце у світі.

Сприяти збільшенню відвідування української Вікіпедії може також зміна налаштувань у пошукових системах. 

Наприклад, якщо на комп'ютері встановлена російська версія "Windows", то Google, за змовчанням шукає насамперед сторінки російською мовою. Для того, щоб пошук спочатку проводився в українських джерелах, слід змінити налаштування пошуку.

Нагадаємо, що страйк російської Вікіпедії був викликаний поправками до закону "Про інформацію...", які обмежують свободу в інтернеті.

Українська "Вікіпедія" станом на сьогодні містить майже 358 тисяч статей і є на 14 місці за кількістю матеріалів з-поміж усіх 282 мовних розділів енциклопедії.

У листопаді 2011 року повідомлялося, що українська вікі вийшла на третє місце за темпами зростання популярності.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.