Спецпроект

Чупакабру увіковічили в музеї. ФОТО

Експозицію, присвячену загадковій тварині, створив учитель біології з міста Ромни і розмістив її в школі. Музей чупакабри - перший і поки єдиний в Україні.

Про це пише Donbass.ua

Під час численних експедицій дослідник зібрав чимало матеріалів і речей, які мають пряме відношення до чупакабри. Тому й вирішив створити в шкільному музеї кріптозоологіческій розділ. 

Література, газетні публікації, фото та відео загадкового звіра, сліди від кігтів на кролячіх клітках, звіти експедицій - усим, що стосується загадкової чупакабри, цікавляться не лише школярі, але й їхні батьки. Директор школи хоч і не вірить в існування цього звіра, але, каже, що і сама була б не проти зловити його на "живця".

Побачити живу істоту на власні очі поки не вдалося і досліднику. Втім, Володимир Літовака сподівається, що вийти на неї рано чи пізно вдасться. Найціннішим експонатом експозиції він вважає землю з місця, де було вбито істоту. Вчитель біології сподівається вже незабаром надати вченим незаперечні докази того, що чупакабра дійсно існує.

Макет істоти з музею

 

Легенда про чупакабру бере свій початок в 1950-х роках, коли в Пуерто-Ріко виявили декількох мертвих кіз, у яких нібито була висмоктана кров. У середині 1990-х років легенда набула широкого поширення, в основному завдяки телебаченню та інтернету. У 1995 році з'явилися описи чупакабри як двоногої істоти заввишки близько метра, покритого світлим волоссям. На початку 2000-х років чупакабру вже описували переважно як чотириногу істоту, схожу на собаку або койота.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.