Спецпроект

Випущено підручник про геноциди

Відтепер українські студенти зможуть вивчати резонансні випадки геноцидної політики та урядового насилля завдяки спеціальному підручнику.

 

Про це повідомляє прес-служба ЦДВР.

Книга Андрія Козицького “Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ ст. (причини, особливості, наслідки)” вийшла у видавництві “Літопис” та рекомендована як посібник Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України для студентів гуманітарних спеціальностей.

Автор підручника Андрій Козицький уклав його після восьми років (2002-2010) читання спеціального лекційного курсу для студентів Львівського національного університету імені Івана Франка.

Усебічне вивчення минулого, разом із його непривабливими та контроверсійними сторінками, надзвичайно важливе для здобуття гуманітарної освіти, - зазначив автор. - Без базових відомостей про причини й наслідки низки трагічних подій ХХ ст. важко зрозуміти витоки багатьох суспільно-політичних проблем сучасності”.

У презентації візьмуть участь:

- автор Андрій Козицький, кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського національного університету імені Івана Франка.

- видавець, директор видавництва “Літопис” Михайло Комарницький.

- модеруватиме захід історик, голова вченої ради ЦДВР Володимир В'ятрович.

Організатори: Видавництво "Літопис", Громадський комітет із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні та книгарня "Є".

Посібник розповідає про масове винищення вірмен в Османській імперії, Голодомор 1932–1933 рр. в Україні, Голокост європейських євреїв, організоване нацистським режимом Третього райху переслідування циган, примусові переселення малих народів СРСР у роки Другої світової війни, воєнні злочини періоду Другої світової війни та перших повоєнних років, соціальні експерименти та геноцид в Камбоджі 1975–1978 рр., політику “етнічних чищень” в період етнополітичних конфліктів на Балканах 1992–1999 рр., геноцид 1994 р. в Руанді.

Окремо у книзі розглянуто ті випадки масового винищення цивільного населення, які ще не визнано геноцидом, хоча й містять виразні риси екстермінаційної політики.

Презентація відбувається в рамках вшанування 79 роковин Голодомору-геноциду, організованого Громадським комітетом із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні.

 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.