Спецпроект

В Інституті нацпам'яті вивчали роботу музею "Тюрма на Лонцького"

В Києві відбулася наукова конференція "Національна пам’ять: соціокультурний та духовний вимір", організована Українським інститутом національної пам’яті (УІНП) та Українським фондом культури.

Предметом наукової дискусії на конференції в УІНП стали особливості практик вшанування пам’яті та їхній вплив на формування моральних цінностей у музеї "Тюрма на Лонцького" (Львів). Як відомо, музей розташовано у споруді, в якій містилися каральні апарати тоталітарних режимів - НКВД-КГБ і Гестапо.

Історик Ігор Дерев’яний відзначив, що інтерпретація матеріалів експозиції музею ставить наголос на екзистенційних проблемах світового рівня.

"Факти злочинів проти людства зазвичай викликають негативні емотивні відчуття, але з іншого боку, приклади та масштаби терору мотивують до розуміння цінності людського життя та цінності свободи у всіх її проявах, — пояснює історик. — Історичний досвід сьогодення, на котрий мають вплив розсекречені та відомі факти терору, нівеляції прав і свобод людини, засудження тоталітарних ідеологій світовою спільнотою, засвідчують всепереможність добра (жертв в ім’я незалежності та свободи) над злом (тортурами, окупацією, смертю, поневоленням)". 

Ірина Когут, експерт-соціолог Центру досліджень визвольного руху, основну увагу закцентувала на переході від традиційних комеморативних практик, таких як екскурсія та експозиція, до нових інтерактивних, які передбачають взаємодію між учасниками — музейними працівниками та гостями установи.

Дослідниця розглядає приклади поєднання заходів музею як місця пам’яті і як музею-меморіалу.

"Церемонії вшанування пам’яті взаємодіють між собою, витворюючи нову комеморативну практику, яка поєднує у собі культурне і соціальне та є культурною інновацією, що пришвидшує процес реконструкції", — зауважує історик.

Більше про музей НКВД-КГБ і Гестапо читайте за темою "Тюрма на Лонцького"

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.