Спецпроект

Музей Достоєвського у Петербурзі отримав головний приз "Музейного Олімпу - 2012"

В Санкт-Петербурзі пройшла церемонія нагородження переможців конкурсу "Музейний Олімп-2012". Статуетки Мнемозини були вручені організаторам головних музейних подій Петербурга.

Про це пише АН-онлайн.

Премія "Музейний Олімп" вручається в північній столиці Росії в четверте. Як зазначив на церемонії віце-губернатор Санкт-Петербурга Василь Кічеджі, за цей час премія встигла стати значною подією для культурної столиці. Втім, в цьому році премія вийшла за межі міста. Заявки на участь у конкурсі подали не тільки 29 музеїв Санкт-Петербурга, але і шість музеїв з інших міст: Москви, Воронежа, Новосибірська, Новгорода і Єкатеринбурга.

Головний приз - Мнемозину в номінації "Музей року" - отримав Літературно-меморіальний музей Ф. М. Достоєвського, який радує не тільки виставками і музейними виданнями, а й міським святом "День Достоєвського". Крім того, в цьому році музей відзначає подвійний ювілей: 190 років з дня народження Ф. М. Достоєвського і 40 років літературно-меморіальному музею його імені.

Літературно-меморіальний музей Ф. М. Достоєвського був відкритий 12 листопада 1971 року в будинку у Кузнєчному провулку 5/2. У цьому будинку Достоєвський двічі знімав квартиру: протягом дуже короткого часу в 1846 році і з жовтня 1878 до дня своєї смерті - 28 січня 1881 року. Початок і кінець творчого шляху виявилися сполученими в одній точці. Тут він працював над ранньої повістю "Двійник", тут був написаний його останній роман "Брати Карамазови". Квартира Достоєвських відтворювалася за спогадами сучасників та дружини письменника.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.