Спецпроект

В одеській комуналці відкрився музей The Beatles

Одесит Тимур Ополінський, колекціонер символіки Beatles, відкрив музей групи в комунальній квартирі. Відвідування музею безкоштовне, але вхід відкритий тільки для шанувальників гурту.

Про це пише rockyou.kiev.ua.

Колекціонувати речі з символікою ліверпульської четвірки почав ще батько Тимура. У самого ж власника ексклюзивного зібрання це хобі з 7 років. Тепер дві кімнати комуналки заповнені речами, привезеними з різних кінців світу. Це платівки, диски, тексти пісень, плакати, фотографії, значки, прапорці, відеозаписи, книги, блокноти, ручки, попільнички, будильник, кружка і вино із символікою "бітлів".

Ціни на колекційні предмети можуть бути різними, і якщо остання покупка - футболка з зображенням бітлів - коштує всього 150 грн., то найдорожчий експонат коштує 1,5 тис. доларів. Тимур за ці гроші в Туреччині купив сертифікований позолочений зі шкіряним ремінцем наручний годинник англійського виробництва. На всіх деталях розкішного аксесуара, який зберігається в дерев'яному футлярі у вигляді гітари Джона Леннона, виведений відтиск Beatles.

Колекціонер з гордістю показує марку з портретом Джона Леннона, яку йому подарувала вдова музиканта Йоко Оно. "Уявляєте, я з нею говорив по телефону. До мого дзвінка головний бітломан СРСР Коля Васєчкін розповів Йоко, що я хочу відкрити музей. Після цього вона погодилася подарувати мені марку, хоча в світі їх залишилося всього 80 штук" - із захопленням говорить Тимур.

На стіні музею-квартири красується невелике, і як здається на перший погляд, звичайне дзеркало. Але якщо в нього дивитися кілька хвилин, то в склі оживе Джон Леннон! Обриси зірки до того реальні, що дух захоплює. А потім привид починає спілкуватися - над головою співака з'являється напис англійською мовою: "Так, я Джон Леннон". Справа в тому, що саме ці слова були останніми, які він виголосив. Коли до пораненого кулею людини підбігли поліцейські і запитали: "Хто ви?", Співак відповів: "Так, я Джон Леннон!".

За словами Тимура, у світі налічується всього 500 таких дзеркал. У сім'ю Ополінських воно потрапило абсолютно випадково. Батько колекціонера, перебуваючи в Сінгапурі, зайшов у магазині в примірювальну й побачив на стіні привид Джона Леннона. Він сторопів і попросив продавців познайомити його з господарем гіпермаркету. Чоловіки довго торгувалися, і одеситу вдалося здобути трофей за 100 доларів, адже 20 років тому це були великі гроші.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.