У Києві покажуть відреставрований фільм Дзиґи Вертова. ФОТО

Національний центр Олександра Довженка та міжнародний фестиваль документального кіно Docudays UA представляють фільм-закриття фестивалю - відреставровану німу стрічку "Одинадцятий" Дзиґи Вертова (1928).

Захід вібудеться в рамках програми "Коло Дзиґи" - серії прем’єр відреставрованих українських німих фільмів у супроводі сучасної музики.

Дзиґа Вертов (Давид Кауфман) - радянський кінорежисер, один із засновників і теоретиків документального кіно. У 1927-30 роках співпрацював з Всеукраїнським фото- і кіноуправлінням (ВУФКУ) - державною кінематографічною організацією Української соціалістичної радянської республіки.

У ВУФКУ Вертов створив три своїх найвідоміші фільми - "Людина з кіноапаратом", "Одинадцятий" і один із перших звукових фільмів "Ентузіазм" ("Симфонія Донбасу").

"Одинадцятий" (1928) – перша з трьох авангардистських стрічок, знятих Дзиґою Вертовим в Україні. Одинадцятий рік радянської влади – період індустріалізації, зведення Дніпровської ГЕС та інших індустріальних гігантів.

Режисер навмисне вирішив обійтися без "круглих дат", щоб уникнути зайвого галасу та офіційних урочистостей. Камера фокусується тільки на праці, на будівництві нової соціалістичної дійсності в Україні.

Вертов казав, що "Одинадцятий" написано безпосередньо кінокамерою, без посередництва сценарію - це дозволило режисерові стверджувати, що він винайшов чисту кінематографічну мову (водночас глибоко соціалістичну), в якій камера безпосередньо фіксує сиру матерію життя.

 

Показу фільму передуватиме демонстрація унікального анімаційного рекламного ролику, створеного, ймовірно, спільно Дзиґою Вертовим та Олександром Родченком.

Ролик, про існування якого довгий час було невідомо, було віднайдено в Нідерландах в 1990-х роках приватним колекціонером, який передав оригінальну нітратну плівку з ним в Голландський інститут кіно EYE, де вона тепер зберігається.

Анімаційний ролик "Одинадцятого" вперше демонструватиметься в Україні.

Час і місце показу: 27 березня 21:30. Київ, арт-простір МИН (вул. Дегтярівська, 5а), метро "Лук'янівська".

Музичний супровід до фільму створено українським композитором Антоном Байбаковим, який співпрацює з відомими українськими музичними гуртами (ДахаБраха, Катя Chilly) і працює як звукорежисер кіно.

Нагадаємо, у 2012 році міжнародний кінофестиваль "Молодість" відкрився німим фільмом виробництва ВУФКУ 1929 року "Шкурник" - теж відреставрованим Національним центром Довженка.

Дивіться також:

Інші матеріали за темою "Кіно"

Інші матеріали за темою "УСРР"

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.