Законопроект проти "чорних археологів" може призвести до зловживань

Законопроект про протидію нелегальним розкопкам може призвести до комерціалізації пошуково-дослідницької діяльності та численних зловживань.

Таку думку висловили члени громадських пошукових організацій, що входять до Всеукраїнського громадського об’єднання "Союз "Народна пам’ять", у зверненні до авторів законопроекту "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів" (реєстраційний №2616 від 22.03.2013).

Пошуковці-практики зазначають, що цей законопроект не враховує цілий ряд особливостей пошуково-меморіальної роботи, через що запропоновані ним засоби регулювання пошукових робіт та обігу археологічних предметів можуть виявитися неефективними.

Зокрема, пропозиція про обмеження використання пошукового обладнання дублює встановлені чинними нормативними актами Україні жорсткі умови видачі спеціальних дозволів, що є іменними та обмежені часом використання і територією проведення робіт.

Отримати згаданий дозвіл можуть виключно фізичні особи, що займаються науково-дослідницькою діяльністю або тісно пов’язаними з нею пошуковими роботами.

Вказані дозволи містять інформацію про наявність у дослідника права на використання спеціального пошукового обладнання, та визначають типи такого обладнання.

На думку пошуковців, наявних обмежень та вимог цілком достатньо для регулювання зазначеної сфери.

Отже, зазначається у зверненні, дозвільна система щодо унормування ведення робіт на об’єктах культурної спадщини, дуже докладно виписана чинним законодавством і передбачає надання такого права вузькому колу спеціалістів, визначаючи при цьому тип пошукового обладнання, яке може бути при цьому використане.

Це є набагато жорсткішим методом регламентації таких робіт, ніж запропоноване авторами законопроекту ліцензування.

Пошуковці також вважають, що пропозиція замінити усі дозволи єдиною ліцензією, відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", не може розповсюджуватися на пошуково-дослідницькі роботи, оскільки вони не є господарською діяльністю та не підпадають під дію зазначеного Закону.   

Пошуковці застерігають, що впровадження запропонованих видів ліцензування і скасування існуючої дозвільної системи у сфері пошуково-меморіальної роботи може призвести до повної  безконтрольності цієї діяльності.

До того ж yпровадження ліцензування тягне за собою додаткові витрати, як з боку держави – на навчання працівників органу ліцензування та безпосередньо друк і зберігання ліцензій як документів суворої звітності, так і з боку пошукових громадських організацій – на отримання таких документів.

Проте, як зазначається у зверненні членів громадських пошукових організацій, законні пошукові роботи не передбачають отримання прибутку і здійснюються в першу чергу з метою одержання відомостей про осіб та події минулого, переважно – часів війн та масових репресій.

На думку пошуковців, зазначений законопроект призведе до невиправданого збільшення витрат з Державного бюджету України, які не можуть бути покриті платою за видачу ліцензій, а також цей документ створює сприятливі умови для поширення протиправних пошукових робіт та інших зловживань, які здатні значно ускладнити вирішення завдань охорони культурної спадщини.

Пошуковці також застерігають, що ухвалення даного законопроекту може вивести пошук пошуку об’єктів культурної спадщини та роботи на них із суто наукової сфери у сферу господарської, а отже – комерційної діяльності. А це, мовляв, аж ніяк не відповідає завданням збереження та захисту культурної спадщини України, як це декларують автори законопроекту.

Навпаки, умови, які може створити ухвалення цього документу в якості Закону України, вигідні саме тим, хто прагне проводити масштабні розкопки в місцях історичних подій та археологічних пам’яток з метою вилучення матеріальних цінностей минулих часів, а не задля вивчення фактів історичного минулого та їх збереження для історії.

Враховуючи усе вищезазначене, пошуковці наполягають на докорінному переопрацюванні проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів", оскільки у своєму теперішньому вигляді він завдасть  об’єктам культурної спадщини України більше шкоди, аніж користі.

Читайте також:

Украдений тризуб або як припинити знищення пам'яток

Заборонити металошукачі. Чи порятує це археологічні скарби?

Всі матеріали за темою "Чорні археологи"

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.