Спецпроект

В Одесі на дні моря облаштовували музей радянських лідерів. ФОТО

Група ентузіастів з Одеси облаштовує музей особистостей радянської епохи на дні Чорного моря неподалік пляжу Ланжерон.

Про це пише timeua.com.

Туди вже спустили бетонні бюсти і барельєфи Леніна, Дзержинського, Сталіна, Хрущова, маршалів Жукова і Рокоссовського, а також цілу серію вже безпечних артефактів часів Другої Світової війни. А щоб експозицію не розтягнули "чорні дайвери", під воду на ланцюг посадили сторожового пса - бетонного ротвейлера Альфу.

Засновник музею - водолаз-рятувальник 1-ї категорії ГСЧС України Сергій Зятиков - більше чверті століття в професії. Мало хто на море провів стільки ж часу, скільки він під водою. "Я щодня по три години перебуваю під водою. Все тутешнє узбережжя я напам'ять знаю, з закритими очима по дну пройти зможу, а для новачка тут все однаково, от я і задумався, як би внести різноманітність ".

Пару років тому Сергію прийшла в голову думка заснувати в техзоні біля Ланжерона музей, щоб кожен бажаючий міг абсолютно безкоштовно його відвідати, а тим, хто навчається дайвінгу, було б не нудно працювати під водою. "Спочатку ми притягли туди все, що зуміли знайти на дні: старовинні якорі і протидесантні їжаки. А після почали збирати бюсти вождів", - продовжує ентузіаст.

Підводний експонат

Велика частина бюстів партійних бонз - новоділи. Музейники зізнаються: є два оригінали, але які - тримають у секреті. Правда, додають: з якісних матеріалів статуї перестали робити ще в 60-х роках минулого століття - економили.

"Вони не витримують агресивного морського середовища і розсипаються, тому ми вирішили працювати за спецзамовленням. Знаходимо цікаву для нас форму і в ній з високоміцного бетону відливаємо бюст. Наступний на черзі - бюст легендарного льотчика-випробувача Чкалова ", - каже Зятиков.

Щоб експонат не розколовся при затопленні, на нього надягають акваланг, з поясом з обважнювачів, і повільно опускають на дно. Догляд за експонатами нехитрий: раз на квартал потрібно спуститися на дно і очистити їх від черепашок, пояснює засновник. До кінця сезону він планує опустити на дно ще пару-трійку бюстів: "Через років п'ять я бачу це великим музеєм історії. Ми зберемо під водою те, чому немає місця на суші. А в рамках музею я хочу провести перший міжнародний зліт водолазів та дайверів. Адже збираються ж в Одесі байкери, а водолазам є чим один з одним поділитися, адже це дуже складна і багатогранна професія ".

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.