Спецпроект

У Харкові намагаються відкрити музей сторічних фотоапаратів

Ініціатор незвичайної експозиції вже зібрав більше сотні унікальних експонатів, але все ніяк не знайде приміщення.

Про це пише vgorode.ua.

Владислав Павленко мріє про відкриття фотомузея вже п'ять років, за цей час зібрав більше сотні екземплярів унікальної фототехніки. Майже вся техніка - близько 80% - у робочому стані: хоч сьогодні влаштовуй фотозйомку. Ентузіаст шукає екземпляри для музею по всій країні - багато купує на форумах і ринках, деякі отримує в подарунок. Найстарішій фотокамері - ФДК на дерев'яному штативі - майже століття. Апарат випускався з 1930-го року і стояв майже у всіх фотолабораторіях Радянського Союзу.

Один з найвидатніших експонатів музею - "Фотокор-1". Камера пройшла всю Велику Вітчизняну війну разом із харківським фотокореспондентом, в музей її передав онук журналіста.

Перший харківський Фотомузей буде відрізнятися від звичайних експозицій тим, що деякі предмети можна буде помацати руками. Владислав Павленко планує влаштувати в приміщенні невелику лабораторію, в якій відвідувачі самі зможуть натиснути на кнопку фотоапарата і навіть надрукувати знімок.

Приміщення у музею поки що немає. Владислав хоче влаштувати його в одному з вузів міста, сподівається на допомогу міської влади.

"Такі музеї є в Пітері, Москві, Києві, навіть Донецьку, а в Харкові, де проводилася легендарна марка фотокамер ФЕД, такого музею чомусь немає", - журиться Павленко.

Крім техніки, Владислав планує виставити старовинні знімки харківських фотохудожників. А поки частину експонатів можна побачити у вітрині фотомагазину на вул. Чернишевській.

Теми

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.