На Волині збирають гроші на пам'ятник німкені, яка врятувала від німців

Мешканці села Берестяне Ківерцівського району Волині збирають кошти на пам'ятник мешканці села Ельзі Шнетінберт, яка в 1943 році врятувала село від знищення німцями.

Про це повідомляє "Волинь-нова".

Ельзу Шнетінберт знали в селі як Ольгу Міцевич, також вона відома за вуличним прізвиськом Німка. Її предки приїхали в Російську імперію y XVIII сторіччі.

"У війну в нашому Берестяному життя кипіло, як у казані. В ньому бували і повстанці, і радянські партизани, і поляки, і німці", — розповів 85-річний мешканець села Кирило Мізун.

За його словами, Берестяне німці вирішили спалити після бою з радянськими партизанами в листопаді 1943 року.

"Після бою 7 сільські хлопчаки бігали в ліс дивитися на забитого генерала. Тоді здерли з нього золоті погони і кашкета, - розповів 83-річний Павло Папежук. - Один із пацанів — його вже немає на світі — заховав свої "трофеї" у клуні в сніп. Німецькі солдати цілком випадково наткнулися на них. Брали солому, розв’язали снопа, а звідти й випала "знахідка".

Німці вирішили покарати село, вважаючи його мешканців причетними до смерті генерала.

Щоб ніхто не втік, власовці [члени Російської визвольної армії, яка воювала на стороні нацистів - ІП] оточили село, а людей стали зганяти до величезної клуні, повідомляє видання. Там назбиралося 200 осіб: старі й молоді, жінки і дітки.

Як згадує 82-річний Антон Борщевич, біля клуні вже стояли каністри з бензином і декілька кулеметів. Саме в цей момент прибігла Шнетінберт й заповзялася щось дуже емоційно пояснювати фашистським офіцерам, які командували каральним загоном. Навіть стала перед ними на коліна.

Нині ми можемо тільки здогадуватися, про що була та розмова. Але всі очевидці погоджуються: саме ця німецька жінка відвернула страшну трагедію. На її благання німці відпустили людей, але попередили, що виходити із села можна тільки дорогою, яка веде на Сильне.

Село спалили, також було спалено у клуні 14 берестянців, які почали втікати до лісу і яких затримали власівці за підозрою у зв'язках із партизанами.

Зараз на могилі Ольги Шнетінберт–Міцевич у Берестяному - старий дубовий хрест, на якому ледве видно дві дати — життя і смерті. Якщо вірити написові на хресті, жінка прожила 95 років.

"Ми хочемо поставити тут пам'ятник, — зазначив краєзнавець Микола Подзюбанчук. - Адже ця жінка варта того, щоб про неї пам'ятали нащадки".

Як відомо у червні 2013 року у селі Вікторяни (Луцький район Волині) відкрили пам’ятник загиблим односельчанам, яких спалили німецькі карателі у червні 1943-го.

Дивіться також інші матеріали за темою "Монументи"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.