Спецпроект

АНОНС: Виставка "Спротив геноциду" у Києві

20 листопада відкривається виставка про збройний опір українського селянства радянській владі перед і під час Голодомору.

У 1932 році 56% повстань в СРСР припадали на Україну. Українські селяни цілими селами вставали проти хлібозаготівель. Про ці та інші невідомі раніше факти — у виставці "Спротив геноциду".

Виставка спростовує міф про відсутність опору українських селян більшовицьким грабіжникам напередодні та під час Голодомору. 17 стендів унікальних документів та фотографій, значна частина яких оприлюднюється вперше, розкривають масштаби спротиву, його форми і методи.

 З матеріалів виставки "Спротив геноциду". Листівка одного із повстанських загонів 

"Відвідувачі зможуть переконатися, що український народ не сприймав покірно наругу влади і опір згасав лише зі зникненням фізичних сил через відсутність хліба. Чимало офіційних довідок ҐПУ, з яких знято гриф секретності, наводять факти боротьби — як збройної, так і саботування злочинних норм хлібозаготівлі. Щоденники тих часів, фото наочно ілюструють придушення спротиву переважаючими провладними силами," - повідомляє сайт УІНП.

Організатори: Український інститут національної пам’яті, Архів Служби безпеки України, Центр досліджень визвольного руху, Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду ’32-33 років в Україні.

Використано матеріали Галузевого державного архіву Служби безпеки України, інших державних архівів та Центру досліджень визвольного руху.

Адреса: Київ, вул. Хрещатик, 2, Український дім.

Відкриття: 20 листопада, 14:00,

У приміщенні Українського дому виставка триватиме до суботи, 22 листопада 2014 року (включно), час роботи: 10.00-18.00.

Вхід вільний

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.