АНОНС: 8 квітня в Києві історики говоритимуть про українських в’язнів нацистських концтаборів

Український інститут національної пам’яті запрошує на подіумну дискусію «Українські в’язні нацистських концтаборів: історія і пам’ять», присвячену Міжнародному дню визволення нацистських концтаборів.

У дискусії йтиметься про систему концтаборів нацистської Німеччини та українських в’язнів. Науковці, зокрема, підніматимуть питання про те, скільки було українців в нацистських концентраційних таборах, і що ми про них знаємо, а також обговорять практики та перспективи вшанування пам’яті українських в’язнів.

Доповідачі: Марина Дубик, к.і.н., старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ; Тетяна Пастушенко, к.і.н., старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ; Вікторія Яременко, к.і.н., співробітник Українського інституту національної пам’яті.

Модератор: Віталій Нахманович, провідний науковий співробітник Музею історії м. Києва.

В рамках дискусії буде презентовано книжку австрійського історика Матіаса Кальтенбрунера, докторанта колегіуму "Галичина" при Віденському університеті, "Втеча з "блоку смерті" Масове повстання радянських офіцерів у 20-му блоці концтабору Маутгаузен та "полювання на зайців у Мюльфіртлері". Передумови, наслідки, переосмислення".

Організатори: Український інститут національної пам’яті, Меморіальний комплекс "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років", Інститут історії України НАН України.

8 квітня 2015 р. 12.00

Адреса: Меморіальний комплекс "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років",  м. Київ, вул. Лаврська, 24, експозиційний зал № 7.

Вхід вільний.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.