Державі передали унікальну колекцію живопису XX сторіччя

Колекція живопису XX сторіччя, зібрана Ігорем Диченком, передана в дар "державі і народу України".

Унікальне зібрання передала вдова колекціонера Валерія Вірська, повідомляє офіційний сайт президента Україна.

Колекція, до якої належать твори К.Малевича, О.Богомазова, М.Бойчука, В. Пальмова, М.Примаченко, В.Єрмілова, відтепер стане складовою Музейного фонду України.

Шедеври, які неодноразово демонструвалися в музеях Нью-Йорка, Токіо, Москви, Единбурга, будуть експонуватися у Національному культурно-художньому та музейному комплексі "Мистецький Арсенал".

Президент Петро Порошенко вручив Валерії Вірській орден Княгині Ольги.

Фото: president.org.ua

"Ця державна нагорода є символом вдячності всього Українського народу за безкорисливе та шляхетне служіння мистецтву та збагачення української культури", - наголосив Порошенко, зазначивши, що сьогодні національна художня скарбниця збагатилася безцінною та унікальною колекцією, якій би могли позаздрити кращі музеї світу.

За словами президента, своїм шляхетним вчинком Вірська продовжила традицію українського меценатства, підтримки музеїв: "Адже ми боремося за перемогу культури над варварством, права над беззаконням, миру над війною".

 Із опису колекції Ігоря Диченка

"Іншого й не могло бути, - наголосила Вірська. - Бо я тут народилася, пережила голод і війну. Нехай ці роботи живуть в українських музеях і нехай до них йдуть наші діти".

Ігор Диченко (1946-2015) – мистецтвознавець, художник, колекціонер. Закінчив Київський художній інститут (1969). Працював у Центральному Державному архіві музею літератури і мистецтва України, викладачем історії мистецтва у Київському хореографічному училищі, з 1992 року – старший науковий співробітник Музею історії Києва. Організатор та учасник численних виставок та мистецьких акцій від 1970-х рр.

У 1992 заснував Міжнародний благодійний фонд. Автор дослідницьких праць про творчість видатних українських художників: Г. Нарбута, К. Піскорського, А. Петрицького, М. Бойчука, Л. Лозовського, В. Седляра, О. Богомазова, К. Малевича, В. Касіяна, М. Глущенка, Т. Яблонської, а також статей про творчість А. Павлової, В. Ніжинського, С. Лифаря, Л. Якобсона, Р. Нурієва, В. Малахова, Р. Поклітару.

Валерія Вірська (Котляр) − народна артистка УРСР, артистка балету, викладач та балетмейстер, викладач Київського Національного університету культури та мистецтв, кавалер ордену "За заслуги" ІІІ ступеню.

Інші матеріали за темою "Живопис"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.