У Харкові - міжнародна конференція про декомунізацію

16-17 жовтня 2015 року Український Центр розвитку музейної справи (Київ) спільно з Харківським літературним музеєм проводять у Харкові міжнародну науково-практичну конференцію, присвячену декомунізації.

Про це повідомляє "Музейний простір".

Історики, музейні працівники, освітяни з України, Німеччини, Польщі, Франції, Естонії обговорять, як утілити "декомунізаційний пакет реформ".

щоби нова символіка публічного простору демонструвала толерантну суспільну угоду, а не поглиблювала світоглядні протистояння;

Також говоритимуть про те, як показувати в музеях "незручну історію"; і що сьогодні є музейним експонатом, який варто зберігати для прийдешніх поколінь.

16 жовтня, 9.00-17.30 у приміщенні почесного консульства Федеративної Республіки Німеччина в Харкові, вул. Скрипника, 14-а.
Панель І. Колективна пам’ять та її інституалізація. Культура як чинник соціальної безпеки.

17 жовтня, 10.00-18.30 у креативному просторі "Spalah".
Панель ІІ. Музей і соціальні проблеми – суспільний діалог чи "готові рішення".

Спікери, які візьмуть участь у конференції:

- Сільві Гранж, директорка Державного центру співробітництва та інформування у сфері музейної справи (OCIM) Франції, Париж, Франція

- Аксель Клаусмаєр, професор, директор Меморіалу Берлінської стіни, Берлін, Німеччина

- Йорг Скрібеляйт, директор меморіального комплексу концентраційного табору Флосенбург, Німеччина

- Уку Лембєр, Університет Таллінна, Естонія

- Наталія Шінаєва-Панковска, фахівець відділу освіти та методичного забезпечення, Музей історії польських євреїв, Варшава, Польща

- Олексій Мусієздов, доктор соціологічних наук, професор кафедри соціології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Харків

- Едуард Зуб, історик, Харків

- Олександр Зінченко, радник голови Інституту національної пам’яті, Київ

- Зеновій Мазурик, культуролог, віце-президент Українського національного центру ICOM, Львів, Україна

- Василь Рожко, керівник департаменту музейної справи та культурних цінностей Міністерства культури України, Київ, Україна

- Оксана Баршинова, завідувачка відділу мистецтва ХХ – початку ХХІ століть, Національний художній музей України, Київ, Україна

Для участі необхідна реєстрація: тел. 067 8994350, 0678994510, tpylypchuk@yahoo.com

Інші матеріали за темою "Декомунізація"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.