У Казахстані встановили хрест у пам’ять про депортованих у ході операції "Захід". ФОТО

У рамках 70-річного ювілею в Караганді на території української греко-католицької церкви Покрови Пресвятої Богородиці відкрито і освячено пам’ятник депортованим українцям, який символізує Хрест із вишитим бронзовим рушником.

Чин освячення пам’ятника здійснили владика Теодор Мартинюк – єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський, владика Йосафат Говера – екзарх Луцький, а також Апостольський нунцій в Казахстані, Таджикистані і Киргизії Френсіс Ассізі Чуллікатт у співслужінні зі священиками з України, Казахстану і Росії.

Автори проекту – скульптори Олесь Сидорук і Борис Крилов. Сам Хрест виготовили в Казахстані, а бронзовий рушник – в Україні, передає IA "ZIK".

Фото: zik.ua

"Ми привезли матеріальну річ – дуже важку – бронзовий вишитий рушник. Нехай він залишиться тут, на казахській землі, символом невмирущості нашої віри, нашої любові, нашої надії. Бо вишиваний рушник, який кожна людина, що відправляється в далеку дорогу, бере собі на згадку, ставить його на ікону, не просто пригадує рідну землю, він уприсутнює рідну землю, – підкреслив владика Теодор. – Дорогі брати і сестри, нехай цей розп’ятий рушник як символ депортації наших батьків і прадідів тут стане тим клаптиком рідної землі, щоби ви, коли будете приходити до рідного храму, споглядаючи на цей рушник, одразу собі мали на думці: я стою на українській землі".

Участь у церемонії відкриття пам’ятника взяли представники посольства України у Казахстані на чолі з Уповноваженим у справах України у Республіці Казахстан Володимиром Джиджорою. Він, зокрема, наголосив, що бронзовий рушник був доставлений у Караганду спільними зусиллями МЗС України, посольства і УГКЦ.

"Цей рушник тут, у Караганді, завжди буде нагадувати про те, заради кого він тут знаходиться, чому співвітчизники на чужині. А потрапили сюди насильно тільки тому, що звалися українцями. Вони в серці і з Богом в душі несли нашу традицію і культуру по всьому світу і донесли сюди – нехай і не з власної волі. І зберегли. Там є живою Україна, де є наші традиції, де зберігають історію і культуру, де діти розмовляють українською мовою", – зазначив посол.

За словами скульпторів, пам’ятник символізує трагедію всіх депортованих у Казахстан українців незалежно від часу та регіону.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.