У Львові експонують унікальний таріль XVI століття. ФОТО

Подібні рукотвори Бернара Паліссі експонують у Луврі.

Про це розповідає Тетяна Козирєва для видання "День".

 

 Фото: Андрій Куб'як

"Цей раритет – найцінніший і найдавніший фаянсовий таріль з усіх, що зберігаються у львівських музеях", – розповів завідувач сектору експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України Андрій Колотай.

Від львівського диво-посуду (чи не посуду?) погляду і справді не відірвати… Та й загалом, попри невеликий розмір тареля, очі розбігаються, бо, крім рибки, на ньому змійка, ящірка, равлики, жучки та інші "павучки" (все – в натуральну величину) , а ще – гілочки і листя.

 Фото: Андрій Куб'як

Довідка: Бернар Паліссі (1510 – 1589) – відомий художник, яскравий представник французького Відродження, вітражист, хімік, кераміст, науковець і навіть… садівник.

Батько Бернара був ремісником – створював вітражі, і син успадкував батьківське ремесло. "Цікавість до скла на той час поступово втрачалася – на перші позиції почала виходити кераміка, зокрема – італійська майоліка, що було дуже модно, престижно, – розповідає Андрій Колотай.

Отже, це й, вочевидь, наблизило юнака до власних пошуків. Паліссі був із тих керамістів, які досліджували й експериментували з різними емалями та глазур'ю. Мав славу при дворі – з 1563 року працював на королівську родину, що дозволило облаштувати власну майстерню неподалік замку Лувр у Парижі".

 

 Фото: Андрій Куб'як

Характер виробів у Паліссі був найрізноманітніший, з міфологічними та біблійними сюжетами у стилі маньєризму, що характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і духовним, природою і людиною. І це були вільні копії тогочасних фресок.

Але слави як художник Паліссі зажив виготовленням тарелів із земноводними – ящірками, зміями та жабами (1550). "З таких тарелів ніхто не їв – вони мали декоративне призначення, – тлумачить Андрій Колотай.

Є велике припущення, що ці тарелі ставили на стіл і заливали водою. Тоді створювався ефект мерехтіння – здавалося, що ті всі плазуни, ті всі земноводні істоти – живі і навіть от-от вистрибнуть з води і порозбігаються хто куди…".

Науковець говорить, що Паліссі був настільки відомим, що його експерименти та досліди почали обростати легендами – "мовляв, під тією керамічною ящіркою є справжня, яку майстер обмазував глиною, а потім випалював у пічці. Хоча, напевно, підстав для цього не було жодних…".

 Фото: Андрій Куб'як

"Львівський" таріль Паліссі належить до першого періоду його творчості, а потрапив експонат до попередника МЕХП – Промислового музею – 1912 року. "Відомо тільки те, що він був у дерев'яній коробці і розбитий на 40 фрагментів, – розповідає Андрій Колотай.

Цілою була лише риба. І хвала тим науковцям, котрі взяли цю річ (попри те, що була, фактично, знищена) в колекцію…"  

Отак, розбитим, таріль і пролежав донедавна у фондах. Реставрували під виставку "Французька порцеляна" 2013 року. Дуже копітку, філігранну відновлювальну роботу виконувала упродовж двох років Соломія Янчук – складала шматочки як пазли, клеїла спеціальними сумішами для кераміки.

Кількох фрагментів не вистачало, то мусила їх доробити – виготовити, пофарбувати-затонувати, щоби не вирізнялися з-поміж автентичних.

"Це є пам'ятка реально світового значення, – зазначає музейник. – . Й те, що вона була пошкоджена, не применшує її мистецької цінності".

 Фото: Андрій Куб'як

А. Колотай розповідає, що в ті часи, коли Микола Коперник досліджував небесні тіла, Паліссі майстрував власноруч свої ексклюзивні тарілки, які мали дивувати публіку, і витратив понад 20 років на те, щоби досягти прозорості своєї глазурі, глибини і насиченості кольору.

Відомий майстер також тим, що написав трактат "Справжній рецепт", який став одним із найбільш відомих підручників з технології кераміки пізнього Середньовіччя. Провадив наукову роботу, яка ґрунтувалася на хімічних дослідах.

На схилі літ Паліссі як протестанта запроторили до в’язниці. Пропонували свободу за умов зречення від протестантизму. Але Бернар відмовився. І помер як переконаний протестант через 2 роки (1589) у Бастилії.

Ввійшов в історію світу тим, що створив нові стилі та дослідив нові технології у кераміці. І навіть порівнюється за своїм внеском у світову науку і культуру з великим Леонардо.

Нагадуємо, що напередодні Великодня у Львові показали тисячолітні писанки.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.